У нашому затишному містечку на північній Україні, де зими довгі, а люди звикли цінувати тепло родинного вогнища, ми з чоловіком завжди намагалися дати нашій доньці все найкраще. Але тепер наше серце тріскається від тривоги: наша дівчина збирається заміж за хлопця, який, здається, не здатний ні на що, окрім порожніх обіцянок і лінощів.
Ми з чоловіком, Тарасом, знаємо, як важливо знайти ту саму людину. Колись мої батьки були категорично проти нього. Мати боялася його пристрасті до мотоциклів — він постійно колупався в якомусь старому «Дніпрі», і їй думалося, що це небезпечно. А батько мріяв видати мене за сина свого друга, заможного агронома. Але я закохалася в Тараса без пам’яті. Його доброта, працьовитість і турбота перемогли мене, і я пішла проти волі батьків. Ми одружилися, і роки довели, що я не помилилася. Разом ми виростили нашу доньку, Марійку, і вклали в неї всю душу, щоб вона ніколи ні в чому не нуждалася.
Марійка завжди була нашою гордістю: розумна, наполеглива, з яскравим вогнем у очах. Два роки тому вона вступила до університету у обласному центрі й там зустріла хлопця на ім’я Денис. Спочатку ми раділи за неї — кохання в молодості таке чарівне! Але чим більше ми пізнавали Дениса, тим сильніше ріс наш жаль. І ось тепер Марійка заявила, що хоче за нього заміж. Ми з Тарасом в жаху, бо Денис — справжній безрукий, і це не просто слова.
Ми бачили це на власні очі, і не раз. Кожного літа Марійка підробляє: то в кав’ярні, то помічницею в магазині. Вона збирає гроші, щоб у серпні поїхати з Денисом на море. А що робить він? Нічого. За два роки він жодного разу не спробував знайти роботу, навіть тимчасову. Марійка тягне все на собі, а він лише насолоджується її працею, ніби так і треба. Це розриває нам серце — наша донька варта більшого!
Одного разу батьки Дениса задумали ремонт у своїй хаті. Ми, бажаючи полагодити стосунки, запропонували допомогу. Приїхали, привезли інструменти, фарбу, шпалери. І що ж? Поки ми з Тарасом клеїли шпалери та вирівнювали стіни, Денис сидів у своїй кімнаті, втупившись у комп’ютер. Він грав у свої нескінченні ігри, навіть не запропонувавши нам чашку кави. Ми, чужі люди, пихалися в їхньому домі, а він, здоровий молодий парубок, не ворухнув і пальцем. Мене тоді наче блискавка вдарила: невже це та людина, з якою моя донька хоче пов’язати своє життя?
Денис взагалі живе у своєму віртуальному світі. Він годинами сидить за комп’ютером, майже не спілкується з людьми, а якщо і говорить, то тільки про свої ігри або про те, як «все за**бало». Я не можу уявити, як Марійка буде щаслива з таким чоловіком. Вона — як яскравий спалах, а він тягне її вниз, у багно своєї байдужості. Я знаю, що цей шлюб стане для неї пасткою, але як переконати її в цьому?
Ми пробували говорити з Марійкою, але вона закохана й не чує нас. Кожне наше слово про Дениса сприймає як напад. «Ви просто його не розумієте!» — кричить вона, а в її очах сльози. Я бачу, як вона розривається між своїм почуттям і нашими аргументами, і це розпинає мені душу. Я не хочу, щоб моя дівчина зробила помилку, про яку шкодуватиме все життя.
Кожної ночі я лежу без сну, уявляючи, як Марійка, сповнена надій, йде під вінець з людиною, яка не цінить ні її, ні її працю. Я боюся, що вона пожертвує своїми мріями заради того, хто не готовий навіть з дивана встати. Як нам достукатися до неї? Як врятувати її від помилки, яка може зламати їй життя? Моє материнське серце виє: цей шлюб — лихо, але я не знаю, як врятувати свою дитину…
