Дурнуваті діти вирішили гратися в самостійність, а в результаті залишилися з боргами та без квартири.
Коли наші діти побралися, ми, батьки з обох сторін, вирішили підтримати їх із житлом. Ми з чоловіком мали певні заощадження, так само і свати. Обєднавши кошти, вийшло достатньо на невеличку квартиру у Львові. Хотіли одразу придбати для дітей це житло, але вони заявили, що самостійні й самі подбають про все.
Через деякий час ми дізналися, що вони таки купили квартиру і не маленьку, а трикімнатну. Звідки ж узяли стільки грошей? Взяли кредит у банку на купівлю цієї квартири. А хто мав сплачувати щомісячні платежі? Сказали, що впораються.
Потім зясувалося, що потрібна ще й машина. Дім віддалений від роботи, їздити громадським транспортом важко. Купили новеньку машину з автосалону, знову ж таки взявши кредит, хоча ми радили звернути увагу на вживану. Вони стояли на своєму: мовляв, ми дорослі, самі знаємо, як краще.
Тоді їм захотілося дитину, причому, щоб дитина народилася за кордоном, скажімо, у Варшаві мовляв, так простіше отримати подвійне громадянство. На це вони теж взяли кредит, щоб донька могла народити у хороших умовах, щоб лікар завжди був поруч.
Дитина народилася. Згодом зявилося бажання зробити ремонт у дитячій кімнаті вкотре вони звернулися по позику. Коли ми спитали, хто це все повертатиме, лише почули: Ми самі. Ми ж незалежні.
І тут сталася біда: зятя звільнили з роботи, донька перебуває у декреті. Грошей не стало зовсім. Чим платити по всіх боргах? Попросили нас продати нашу дачу під Києвом. Не хотіли, але довелося погодитися, аби не отримати судового позову. На жаль, навіть цього не вистачило.
Згодом вони змушені були продати квартиру, а згодом і машину. Переїхали жити до тестя й тещі. Тепер скаржаться, що нічого свого не мають. Що ж, це тому, що не слухали наших порад. Кредити досі не сплачені ще кілька років доведеться віддавати. Тепер у домі тільки смуток і сльозиТа найкумедніше було те, що, пройшовши все це фінансове випробування, вони нарешті почали питати нас пораду, перш ніж щось вирішувати. І хоча втратили майже все матеріальне, нарешті зрозуміли: справжня дорослість це не лише свобода, а й відповідальність. Тепер вони рахують кожну копійку, шукають додаткову роботу, разом готують вечерю на старій кухні тестя і вкладають малюка спати, мріючи про новий початок. Можливо, їм і дісталася гірча школа, але шанс стати мудрішими теж безцінний. А ми, дивлячись на них, згадуємо молодість і раптом тішимось, що найважливіше в них усе ж залишилось міцна сімя і щирі серця. Інше здобудуть самі, цього разу напевно розважливо.
