Оксано, забери її! Я вже не можу, серйозно! Мені навіть торкатись до неї гидко!
Людмилу всю трусило. Донечка ревіла в неї на руках.
Оксана акуратно підняла племінницю й тихо кивнула:
Гаразд. Але це твоє остаточне рішення, потім не будеш шкодувати?
Та ні, які претензії! Бери її, вона мені не потрібна!
Маленька зявилась на світ лише місяць тому. З початку вагітності з Людмилою щось відбувалось. Оксана думала звичайні гормони, кінець терміну. Сестра жила сама з тими пір, як її чоловік загинув, вже понад сім років. Старші діти давно дорослі, розїхались по своїх домівках. А тут поїздка в Одесу на море, короткочасний роман і несподівана вагітність. Для всіх це був шок, адже Людмила ніколи не була спонтанною. Наче на початку вона і раділа дитині, але потім Оксана почала помічати, що сестра то носиться з дитячим одягом, шукає візочок, а то на тижні закривається в собі, мов скамяніла.
Напередодні пологів Людмила взагалі перестала виходити на звязок із рідними. Не дзвонила ні мамі, ні Оксані, ні дітям. Оксана занепокоїлась, розшукала її в пологовому будинку у Львові Людмила якраз писала відмову від дитини.
Людо, що з тобою? Чому?
Я й сама не розумію. Нічого не відчуваю. Вона чужа.
Як чужа? Та твоя ж донечка!
Не буде моєю, відвернулась Людмила до стіни.
Оксана діяла радикально покликала маму. Людмила погодилась забрати малу, та мама настояла, щоб донька пожила з нею, під приводом допомоги. Насправді ж усі слідкували за Людою. Вона доглядала дівчинку як робот, навіть хвилини зайвої біля неї не лишалась. Імя дала бабуся, на руках носила тітка.
Людо, я заберу Асю до себе. Виховаю її, але через рік-два кого вона мамою буде називати?
Мені байдуже. Головне не мене.
За тиждень оформили опіку, й Оксана стала офіційною опікункою племінниці. Людмила поїхала в Харків.
Маленька Ася росла веселою і непосидючою. Рано почала ходити, балакати. Мамою кликала Оксану.
Минуло дванадцять років.
Мамо, у мене сьогодні три дванадцятки, а завтра з класом ідемо в кіно, дзвінкий голосочок лунав на всю квартиру.
Це вона?
Так, Людо, це вона. Я тебе прошу
Добрий день! Я Ася, а Ви хто?
В дверях кухні стояла висока дівчинка з величезними очима та здивовано дивилась то на незнайому жінку, що сиділа за столом, то на маму, яка стояла біля вікна бліда, мов стіна.
А я Людмила. Я твоя мама, Асю.
Я ж просила! роздратовано сказала Оксана й ступила до доньки. Асю! Я все поясню!
Не треба, мамо. Давай послухаємо. Ну і що? Ви кажете, що ви моя мама. І що далі?
Я за тобою приїхала. Хочу, щоб ти жила зі мною.
А навіщо?
Бо ти моя донька.
Ні, не ваша. У мене одна мама ось вона поряд. Іншої мені не треба. А вас я бачу вперше і, сподіваюсь, востаннє. Ася спокійно вийшла з кухні.
Оксана сіла на стілець без сил.
І чого ти хотіла цим досягти?
Поки нічого, та я ще добюсь, почекай. Якщо знадобиться навіть через суд.
Для чого це все, Людо? Ти ж сама колись відмовилась від неї, не хотіла бачити. Ніхто так і не зрозумів, чому. А зараз прийшла і думаєш, кинеться тобі на шию? Пробач, Людо, давай ти зараз поїдеш до мами, а потім поговоримо. Мені треба до доньки.
До племінниці! піднялась Людмила.
Оксана лише зітхнула і, закривши за сестрою двері, пішла в кімнату Асі.
Асюнько
Мамо, зачекай. Перш ніж ти щось говоритимеш, я хочу сказати. Я все знаю. Памятаєш, рік тому ми у бабусі робили прибирання? Я знайшла документи про опіку. Спершу страшенно розсердилась, що ви мовчали, потім хотіла зустрітись із нею, запитати чому? А потім зрозуміла: навіщо мені це все? Ти мені мама! Іншої не треба!
Асю, моя золота! Я тебе нікому не віддам.
Я й сама себе не віддам, сміючись, відповіла Ася. Памятаєш однокласника Данила? Подзвони його мамі, вона юристка, знається на сімейному праві.
Знаєш, дочка, не поспішай виростати. Дай хоч трохи побути головною та мамою. Оксана засміялась і обійняла дівчинку. Звісно зателефонуємо, все розберемось.
Далі було багато нервів, переживань, судів, але рішення залишилось без змін. Врахували думку Асі жити з рідною мамою чи визнавати її вона категорично відмовлялась.
Сестри вийшли з приміщення суду.
Ну, все, нарешті це закінчилось, з полегшенням зітхнула Оксана. Що тепер робитимеш?
Поїду, Оксано. Не хочу заважати. Але допомагатиму не відмовляйся. На Асю давно відкрито рахунок в Ощадбанку, документи у мами, я залишила.
А все ж, Людо навіщо це було і чому ти тоді покинула Асю?
Не було ніякого роману, Оксано. Я тобі не казала, але насправді я тоді поверталась додому через парк ввечері Більше не питай. Не варто розповідати Асі. Це не її історія, а моя. Можливо, вона колись мені пробачить.
Оксана обійняла сестру, і обидві поглянули на Асю з бабусею.
Бачиш, як буває: те, що було страшним, може стати найкращим у житті. Вона така гарна! Людмила витерла сльози, і Оксана вперше за стільки років побачила у сестри усмішку.
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
