“Наталю Степанівно, я з вашим сином більше жити не буду, так йому й скажіть,” промовила Маряна.
“А з ким тоді житимеш? Хто тебе з дитиною візьме?” насмішливо буркнула свекруха. “Щось я за хвірткою черги з женихами не спостерігаю.”
Маряна спокійно складала речі своєї доньки. Власні вже лежали у сумці лише найнеобхідніше. Решту вирішить пізніше.
Рухи її були чіткими: поклала теплий костюмчик Лесі подумки відзначила. Вклала сандалики ще одна справа зроблена.
Вона більше не плакала, не вагалася. Однієї безсонної ночі вистачило, аби прийняти рішення: з Олегом треба розлучитися.
Вона почула, коли він повернувся додому. Заглянув у спальню, не побачивши дружини, відчинив двері до дитячої. Маряна вдала, що спить.
Вранці, перед роботою, Олег знову підійшов до дверей кімнати Лесі. Постояв, потоптався, але зайти не наважився відклав розмову на вечір.
Але жодної розмови вже не буде, бо за півгодини Маряна викличе таксі й поїде з двома річками Лесею до батьків.
Після вчорашнього вона не хотіла не тільки говорити з Олегом, а й бачити його.
До того, що він приходив “під градусом” щочетверга, вона звикла. Але вчора був вівторок. До того ж, зранку Маряна просила чоловіка прийти раніше й посидіти з донькою, поки вона зустрінеться з подругою Галя обіцяла допомогти знайти віддалену роботу.
Залишити Лесю з ним у такому стані вона не наважилася й подзвонила Галі, щоб перенести зустріч. Олегу це не сподобалось:
“Ти кому дзвониш? Що це за зустріч?” накинувся він.
“З Галею. Ми домовились, але я не можу залишити Лесю з тобою.”
“Чому це не можеш?”
“Глянь у дзеркало на кого ти схожий. Іди проспися, завтра на роботу,” відповіла Маряна й пішла на кухню.
“Стояти!” ревнув Олег, схопивши її за руку. “Що тобі не подобається? Га? Посидили трохи з хлопцями, у Віталіка день народження. Оце принцеса знайшлася! Я сам вирішую, коли повертатися!”
Маряна спробувала вирватися:
“Відпусти! Боляче! Ти зовсім з глузду зїхав!”
Різко дёрнула руку, Олег захитався, ледве не впав.
“А, так ти?” вигукнув він, і кулак влупив її у перенісся.
Маряна схопилась за обличчя. Олег, сам, здається, не очікуючи такого, відпустив її й хотів щось сказати. Але вона повернулась і пішла до доньки.
“Оце принцеса!” ще раз кинув він і вилетів із квартири.
“Принцесою” Маряну називала свекруха. Відразу їй не сподобалась:
“Двадцять два роки, а все вчиться! Сидить на шиї у батьків! У мене в цьому віці вже дві дитини було!”
“Чоловік, господарство, город! А вона принцеса! Намучаєшся, Олеженько.”
Батьки Маряни також не схвалювали зятя:
“Куди ти поспішаєш? Олег не останній чоловік у світі! Зустрічайся, але не одружуйся одразу. Подивися на його сімю.”
От і вирішила. А за півроку зрозуміла помилку. Могла піти, але соромно було визнати, що батьки мали рацію. До того ж вагітність.
Поява Лесі нічого не змінила. Олег і далі вважав, що господарство й догляд за дитиною справа дружини.
Поганий стан, хвороба доньки ніщо не виправдовувало, якщо вечеря не готова.
“З однією дитиною не впораєшся? Інші ж справляються!”
“Якщо не встигаєш значить, цілий день дрімала!”
Рожевих окулярів давно не було. Маряна все частіше думала: мати була права.
Кілька разів збиралась піти, але Олег божився, що зміниться. Вона ще вірила.
Але після вчорашнього, коли він уперше підняв на неї руку, зрозуміла досить.
Соромно перед батьками? Так. Але жити з тим, хто бє, неможливо. Особливо коли поруч Леся.
Мати побачила з вікна, як біля будинку зупинилось таксі, звідки вийшла донька з дитиною.
“Миколо, глянь, Маряна приїхала. З речами. Іди допоможи.”
Коли Маряна зняла темні окуляри, батьки аж завмерли: ліве око опухло, синяк розплився.
“Це Олег?!” скрикнула мати.
Маряна кивнула.
“Я йому зараз покажу!” ринув до дверей батько.
“Тату, ні,” зупинила його. “Я його покараю по-іншому. Краще допоможи забрати наші речі та ліжко Лесі.”
За речами поїхали батько й дядько, а потім до травмпункту.
“Якщо хочете подавати заяву, треба до судмедексперта,” пояснив дядько.
“Поїдемо завтра,” сказав батько.
Олег повернувся з роботи з квітами й іграшкою. Але вдома було пусто. Навіть ліжко Лесі зникло.
Він дзвонив Маряні телефон вимкнено. Тоді подзвонив тещі.
“Так, Маряна з Лесею у нас. І тобі сюди краще не зявлятись у батька руки сверблять. На розлучення вона подасть сама.”
Олег намагався дзвонити
