21 червня
Олено, тебе немає вже пять років, і здається, тобі зовсім байдуже, як я живу і що зі мною трапилось.
Олена і Тарас прожили разом понад пять років. Тарас працював простим слюсарем на заводі. Його зарплатня була не велика вистачало лише на побутові дрібниці. А Олена завжди мріяла про розкішне життя, бажано в центрі Києва, нові шуби і брендове взуття. Вона щиро раділа кожного разу, коли зустрічала заможніших чоловіків, ніж її чоловік.
Якось доля їй усміхнулась напрочуд щедро: її помітив багатий бізнесмен, обіцяв золоті гори і безбідне майбутнє. Олена повірила його словам і вирішила залишити бідного чоловіка, щоб розпочати нове, яскраве життя.
Я добре памятаю, як благаюча стояв у неї під ногами. Принизливо просив не покидати мене, клявся змінитися, знайти краще оплачувану роботу, працювати вдень і вночі, аби лише вона була щаслива. Я обіцяв усе, чого тільки забажає її серце.
Та Олена була непохитна. В її голові вже крутилися мрії про білі яхти на Дніпрі, шопінг на Хрещатику та відпочинок у Львові й Одесі. Усе це, як вона думала, подарує їй новий коханий, а я на таке ніколи б не заробив, скільки б не працював. Її вже не зупиняли ані слова про кохання, ані клятви про готовність зрушити гори.
Пять років минуло. Олені виповнилося вже тридцять два. Той багатий підприємець швидко втратив до неї інтерес навколо нього завжди юрбилося молоде та легковажне товариство. Він, не вагаючись, сказав їй: ти стала надто вимоглива, постійно конфліктуєш, мені не потрібно зайвого клопоту.
Без грошей, без досвіду й навичок праці, без рідних поруч, Олена вирішила повернутися до мене. Вона була впевнена якщо я колись клявся їй у вічному коханні та належав їй усім серцем, значить чекаю її досі.
Того дня, коли Олена підійшла до нашого з нею колись спільного підїзду, вона почула дитячий голос, а потім двері відчинила незнайома жінка із дівчинкою на руках.
Марічко, ми ж з тобою стільки разів домовлялися, що двері відкривати можна тільки дорослим, лагідно сказала жінка до дитини, а потім звернулась до мене:
Ви когось шукаєте?
Олена стояла на порозі, розгублена.
Я шукаю Тараса Він удома? спитала ледве чутно.
Жінка обернулася до кімнати й гукнула:
Тарасе, до тебе прийшли! Ваше імя, будь ласка?
Я вийшов у коридор і очам не повірив:
Олено?!
А потім звернувся до жінки:
Катерино, зайди, будь ласка, додому з Марічкою, я поговорю.
Олена розгублено дивилась на дівчину з дитиною на руках.
Хто це?
Це моя дружина Катерина, а наша донька Марічка, відповів я.
Ти вже одружений? У тебе є донька? Адже ти присягався мені вічною любовю, казав, що ніколи на світі не знайдеш іншої такої, як я
Я тільки зітхнув:
З того часу минуло так багато років! Спочатку я болісно переживав твій відхід, але потім зрозумів: після тебе життя не зупиняється. І ось я зустрів Катерину і покохав її всім серцем. Вона подарувала мені щастя, у нас росте прекрасна донька.
А що зі мною?
Олено, тебе не було пять років, і ти не цікавилась, як я взагалі. Ти пожадливо погналась за грошима, про все інше навіть не думала. Ми ніколи не жили заможно, але це було не причиною для твоєї зради. І зараз ти повернулась? Думаєш, я мав чекати на тебе весь цей час?
Я була дурна Я люблю тебе!
Я напружено посміхнувся.
Олено, досить цього фарсу. Іди додому. Я не потребую тебе й не хочу бачити. Ти повернулась, бо тебе залишив той бізнесмен? Соромно навіть дивитись на тебе! Йди, прошу!
Олена розридалась, її сльози були гіркі і болючі як сама втрата. Я ж тоді відчув тільки полегшення: зумів забути старе і врешті відплатив їй тією ж байдужістю.
