Не можна брати чуже
Довгий час я була єдиною дочкою у своїх батьків, для них я була справжньою улюбленицею. Мене звали Соломія, і все найкраще в нашій родині діставалося мені. Моя мама, Ірина Володимирівна, а батько Дмитро Олексійович, обоє працювали в Інституті прикладної математики у Києві, тато професор. Скільки себе памятаю, в нашій квартирі завжди було багато гостей.
Мама дуже смачно готувала, регулярно пекла великі пироги такі, що їх по столу розрізати важко, і завжди красиво сервірувала. Гості жартували:
Ну, Іринко, ти як завжди красота і смакота, тільки поглянеш на твій стіл апетит прокидається, казали гості, коли збиралися у нас.
В школі я навчалася добре не була відмінницею, але міцні пятірки й четверки мала завжди. Ніколи мене не змушували вчити уроки: з дитинства звикла до відповідальності. Повернулася зі школи, переодяглась, пообідала і до уроків.
Соломійко, ти була сьогодні на музичних заняттях?
Так, мамо, відвідала. Щойно повернулася.
Я навчалася у музичній школі по класу скрипки. Мені дуже подобалося грати коли тримала скрипку, ніби переносилася у інший світ, натхнення огортало, грала й забувала про все інше. Вчителька завжди ставила мене у приклад.
Шкільні роки збігли швидко. Друзів і подруг мала багато: я була відкрита, добра, завжди допомагала всім. Ми жили у великому місті Києві, тож я мріяла вступити до університету тут.
А тобі що хвилюватися, Соломія, твоя мама працює в інституті, якось пристроїть, казала подруга Оля.
А куди збираєшся вступати?
Нікуди. Піду працювати мама сама мене тягне, грошей ледь вистачає. Почну заробляти легше буде, відповідала Оля. Вона з мамою жили скромно, постійно на всьому економили.
Я не завжди розуміла, як живе Оля, бо нашій сімї фінанси були не проблема. Одного разу попросила:
Мамо, тату, на випускний мені потрібно нову сукню й туфлі.
Звісно, доню, завтра вихідний підемо по магазинах, обіцяла Ірина Володимирівна.
Сукню придбали красиву, туфлі до пари. Залишалось скласти екзамени, відгуляти випускний і вперед, до нового життя.
Я вступила до Київського політехнічного інституту мама зв’язки мала, але й сама могла би пройти. Сама Ірина Володимирівна переговорила з ким треба, на всякий випадок.
Ось і все, мої дорогі, ваша донька студентка, зраділа я, побачивши своє прізвище у списку.
Вітаємо, доню! радів тато, подарував дорогий мобільний тоді це був подарунок не для кожного.
В інституті мені подобалось усе: навчання, викладачі, нові друзі, студентські вечірки, екзамени, курсові. Життя стало зовсім іншим не як у школі. Оля вже працювала бачились рідко, вона влаштувалась на заводі зовсім інший світ.
Влітку я завжди їздила з будівельними загонами це був насичений, цікавий час. Я була симпатичною, товариською багатьом подобалась, але справжнього кохання не траплялося. Дружба, спілкування, якісь недовгі зустрічі але все несерйозно.
На останньому курсі я випадково познайомилася із Вадимом. Він відслужив в армії, працював у майстерні, ремонтував побутову техніку. Зустрілися ми випадково в кінотеатрі я прийшла з Олею, нарешті вибрались разом на вихідні.
Добрий вечір, дівчата, можна до вас приєднатися? ввічливо спитав хлопець, коли ми тягнули коктейлі у кафе кінотеатру перед сеансом.
Можна, відказала Оля, а він відкрито дивився мені в очі.
Вадим, представився, сьогодні багато людей, ніби виправдовував, чому підсідає.
Я Оля, а це Соломія, усміхаючись сказала подруга.
Хотів вибратися на новий фільм друг радив.
Ми також, нарешті разом, пояснювала Оля.
Після сеансу домовились зустрітись знову, бо місця у залі були різні, людей багато. Втроє гуляли допізна, Вадим проводив нас: спершу Олю, потім мене, попросив номер телефону.
Вадим був гарним хлопцем, розумний я закохалася. Ми зустрічались пів року, потім одружилися. Мої батьки познайомились з ним, одразу прийняли майбутній зять їм припав до душі.
Після закінчення навчання я недовго працювала, пішла у декрет, народила сина Артемчика. З Вадимом була щаслива: він дбайливий чоловік і батько, надійний, підтримував у всьому.
Мамо, мені пощастило з чоловіком, часто казала я, з ним, як за камяною стіною.
Я рада, доню. Вадим справжній чоловік і сімянин, відповідала Ірина Володимирівна; тато з ним в шахи грав і спілкувався про все на світі.
прийшлося розпочати життя без чоловіка
Але щастя не нескінченне. Артемчику було пять років, коли ми з Вадимом потрапили у ДТП. Їхали машиною, назустріч мотоцикліст на шаленій швидкості Я вилетіла з машини може, це мене врятувало, а Вадим загинув. Добре, що Артем був з бабусею й дідусем.
Господи, за що? шепотіла я у лікарні, поряд сиділа мама.
Слава Богу, Соломійко, ти прийшла до тями, плакала мама. Лежиш з переломами, але жива
Вадима ховала я в інвалідному візку. Довго відновлювалась, батьки підтримували, жила з сином у них. Депресія тривала довго, сумувала за чоловіком, рятував лише Артем.
Дякую тобі, Господи, дякувала я, дивлячись на ікону, без Артемчика я б не вижила
Потрібно було почати життя заново.
Мамо, я вирішила переїхати на Чорноморське узбережжя у нас там є будинок. Хочу поселитися біля моря: клімат допоможе, Артемчику подобається море. Ви будете приїжджати в гості тут усе про чоловіка нагадує.
Батьки погодилися. Переїхавши до Одеси, я знайшла спокій, працювала адміністраторкою у готелі, почала спілкуватися з людьми. Артем уже ходив до школи. На вихідних пляж, сонце, відпочинок, іноді з сином.
Одного разу я випадково втратила на пляжі обручку памятку про чоловіка. Плакала й перебирала пісок.
Чому плачете? прозвучав чоловічий голос. Що сталося?
Я загубила обручку. Це память про чоловіка
Хто ж ходить на пляж у кільцях?
Я хожу Ще запитання є?
Гаразд, я допоможу мене звати Кирило, а вас?
Соломія, разом шукали в піску, врешті кільце знайшлось у моїй куртці.
Дякую, Кирило.
Ви давно тут відпочиваєте? спитав Кирило. Я приїхав із другом, той залишився в готелі, перебрав трохи вчора, ось сьогодні я сам на пляжі
Я тут живу, відповіла я.
Посиділи у кафе. Погода спекотна, син у дідуся й бабусі, на місяць попросився сам, а до школи привезуть назад. Кирило зізнався має доньку, одружений, працює в аеропорту у Дніпрі.
Я розповіла свою історію, згадала про Вадима.
Я почала життя з чистої сторінки, казала я, переїхали з сином.
З Кирилом легко було спілкуватися простий, добрий, жодної хитрості. Після кафе він провів мене додому, і ми попрощались. Через три дні він чекав під дверима з великим букетом квітів.
Привіт, я скучив, простягнув він квіти.
Привіт, я щиро зраділа. А завтра у мене відпустка починається, весело повідомила.
Супер! Тепер у нас більше часу, радів Кирило. Запрошую тебе до ресторану: буде нагода познайомити з моїм другом.
У ресторані відпочили як слід. Потім Кирило проводив мене додому і залишився. Між нами сталося те, що сталося
Боже, я закохалася, зізналася сама собі.
Після смерті чоловіка ні з ким не зустрічалася. З Кирилом провели майже всю відпустку він подзвонив на роботу, попросив оформити відпустку за власний рахунок. Але Кирило все ж мав повертатись додому. Розставання було тяжким. Через тиждень він зателефонував:
Соломійка, я скоро повернуся Я зрозумів, що не можу без тебе. Зізнався у всьому дружині, вона подала на розлучення.
доля вирішила перевірити ще раз
Я була щаслива. Не думала тоді, що відчуває його дружина і дитина я просто хотіла бути щасливою.
Я теж жінка і хочу щастя
Кирило повернувся, незабаром ми офіційно одружилися, щойно він отримав розлучення. Через рік у нас народилась донечка Марічка. Я відчувала справжнє щастя.
Та доля знову вирішила перевірити мене на міцність. Ідилія тривала десять років. Кирило почав гуляти від мене курортне місто, спокус чимало. Почались сварки, він збрехав спершу, але швидко зізнався я бачила його з молодими дівчатами на пляжі.
Я подала на розлучення, Кирило повернувся до Дніпра, помирився з колишньою дружиною. Доньку не залишав платив хороші аліменти. Діти виросли, подорослішали. Артем виїхав до дідуся й бабусі, вступив в університет, там одружився. Марічка залишилась зі мною, одружилась, живе окремо.
У мене двоє онуків і онучка. Приїжджають у гості, батьки, вже старші, також навідують, інколи разом з Артемом. Все моє життя це діти й онуки.
Кирило більше не зявлявся у моєму житті. Я прийняла рішення більше чоловіків не буде, і впевнена:
Я сплатила за свою любов до одруженого. Не можна брати чуже, на чужому нещасті щастя не збудуєш
Більше я не хочу спокушати долю боюсь, що бумеранг повернеться і боляче вдарить. Живу сама.
Дякую за увагу і підтримку. Бажаю всім добра і щастя!
Тисни «Подобається» і отримуй найкращі пости у Facebook ↓
