**Щоденник Олега**
На другому курсі університету я закохався в гарненьку білявку Марічку, яка вчилася в паралельній групі. Її ніжний румянець на щоках та теплий погляд великих сірих очей не давали мені спокою. Та на одній із студентських вечірок ми нарешті познайомилися ближче, і я запросив її на танець.
Як гарно ти танцюєш, похвалив я Марічку, а вона сміялася на весь зал.
Та що тут складного? Рухайся швидше, і все вийде, усміхаючись, відповіла вона і танцювала з насолодою.
Відтоді ми почали зустрічатися. Наш пристрасний роман закінчився весіллям. Жили в гуртожитку, обидва студенти, але якось вправлялися. Нам виділили спільну кімнату, а незабаром у ній зявилася дитяча ліжечко Марічка чекала дитину.
Олеже, як ми вчитимемося, коли народиться син? Однісінька кімнатка Можливо, мені взяти академвідпустку? Шкода, тоді ти закінчиш університет раніше за мене.
Марічко, нащо заздалегідь хвилюватися? Ось народиться наш хлопчик, тоді й вирішимо. Не ми перші й не останні в такій ситуації. Інші студенти якось виховують дітей. Ось Віталій із моєї групи взагалі двійню ростить та не кидає навчання, заспокоював я дружину.
Настав час, і Марічка народила чудового хлопчика Андрійка. Ми з нею не могли натішитися у нашій родині зявився новий чоловічок. Спочатку було важко, але нам пощастило: або Андрійко був дуже свідомим малюком, або просто спокійним, але не турбував нас, давав висипатися.
Ми чергувалися на парах, готувалися до іспитів. Марічка якось обійшлася без академвідпустки. Якщо син хворів, її мати приїжджала із сусіднього села, доглядала за ним, давала ліки.
Марочко, може, забереш Андрійка до нас? пропонувала мати, але вони відмовлялися.
Ні, мамо, якось подолаємо. Якщо що, знову покличемо.
Так ми з Марічкою й закінчили університет. Здавалося, труднощі мали зміцнити наш шлюб, але вийшло інакше. Марічці дідусь залишив у спадок квартиру, ми вже працювали та жили там. Андрійко ходив до садка.
Коли почалися непорозуміння, я навіть не міг зрозуміти чому. Марічка змінилася, стала холодною. Нам важче було порозумітися. Я думав:
Невже ми справді кохали одне одного, коли одружилися так рано? Чи прийняли симпатію за любов? А може, просто тримаємося заради сина? Дуже хочеться зберегти сімю, хоч би заради нього. Але зараз нас повязує лише любов до сина та відповідальність за нього.
Що думала Марічка, я не знав. А вона просто покохала іншого так сильно, що готова була кинути мене, але йти з сином було нікуди, та й квартира була її. У її Олега (так звали того чоловіка) не було свого житла. Одного разу вона сказала:
Олеже, ми маємо розлучитися. У мене інший чоловік, я його кохаю. А до тебе ставлюся лише як до батька Андрійка. Так більше не може бути.
Але я не готовий до таких змін, відповів я. А як же Андрійко? Ти про нього подумала?
Я постійно про нього думаю. І гадаю, так буде краще.
Краще?! Щоб його виховував чужий чоловік, а не я, його рідний батько? Ти серйозно? обурився я.
Наш син підростає і скоро все розумітиме. Скільки можна прикидатися зразковою сімєю? спокійно сказала вона.
У нас нормальна сімя! Ми обидва любимо сина!
Любимо сина Але не любимо одне одного. А це вже ненормально, зі смутком промовила Марічка.
Я розумів, що вона права розумом, але не серцем. Вона хотіла, щоб після розлучення син залишився з нею. А для мене це було нестерпно. Я дуже любив сина. Хоч і знав, що Марічка чудова мати. Я не давав згоди на розлучення:
Я не хочу, щоб у Андрійка зявився новий тато.
Олеже, який «новий»? Ти ж завжди будеш його батьком. Ти розлучаєшся зі мною, а не з сином. З дітьми не розлучаються, переконувала вона.
З дітьми дійсно не розлучаються. Але я більше не зможу читати йому казки на ніч, складати пазли, перевіряти уроки. Що це за батько на відстані? Якщо ти вирішила будувати нове життя, памятай сина я тобі не віддам!
Я вибіг із квартири, щоб заспокоїтися. Ішов вулицею, думаючи:
Що ж мені робити? Загрожую дружині, та будь-який суд буде на її боці. До того ж вона добра мати, має роботу й житло. Чи маю я право забирати шестирічну дитину від матері?
Я блукав містом до пізньої ночі, але так нічого й не вирішив. Єдиний вихід не погоджуватися на розлучення. Переконати Марічку, що треба жити разом заради сина. Навіть готовий дати один одному свободу, але зберегти для Андрійка видимість сімї. Коли син виросте, сам усе зрозуміє. Вирішив поговорити знову.
Марічко, я погоджуюся на розлучення лише за умови, що син залишиться зі мною, твердо сказав я.
Вона раптом закричала:
Ти шантажуєш мене долєю сина
