Олена Миколаївна витерла руки об фартук і знову зазирнула у духовку. Шарлотка з яблуками вже підрумянилася з одного боку, але ще не була готова. А за вікном уже скрипнула калітка невістка йде. І син. І онук. Уся їхня родина повертається з прогулянки.
Бабусь! почувся дзвінкий голос чотирирічного Ярика, і Олена Миколаївна мимоволі посміхнулася. Заради цього голосу вона готова терпіти все, навіть сусідство з Марічкою, своєю невісткою.
Мам, ти знову цілий день біля плити? її син, Дмитро, увійшов у кухню, поцілував матір у щоку й одразу потягнувся до гарячої шарлотки.
Руки! ляснула його по пальцях Олена Миколаївна. Спочатку помий.
Олено Миколаївно, ви ж обіцяли сьогодні відпочивати, Марічка зявилася на порозі, тримаючи пакети з продуктами. Домовилися ж: я готую вечерю, ви відпочиваєте.
Олена Миколаївна стиснула губи. Ну ось, знову вказує, що робити у власному домі.
Я відпочиваю, коли печу, сухо відповіла вона. Та й що поганого в тому, що хочу пригостити онука?
Марічка зітхнула й мовчки почала розбирати продукти. Дмитро кинув на матір попереджувальний погляд, мовляв, знову починаєш? Олена Миколаївна вдала, що не помітила.
Ярику, іди мий ручки, будемо пити чай з бабусиною шарлоткою, покликала вона онука, навмисно ігноруючи невістку.
А колись у неї було своє життя. Власний дім, де вона була справжньою господинею. Подруги заходили на чай, у палісаднику цвіли її улюблені півонії, а ввечері вона дивилася серіали, зручно влаштувавшись у кріслі. Але все зруйнувалося за одну ніч, коли стався той проклятий пожеж.
Олена Миколаївна досі памятала запах гару, крики сусідів, ревіння пожежних машин. Вона стояла на вулиці в нічній сорочці, накинувши чийсь піджак, і дивилася, як полумя пожирає її дім. Тридцять років життя перетворювалися на попіл.
Не хвилюйся, мамо, тоді казав їй Дмитро, обіймаючи за плечі. Поживеш у нас, поки не розберемося з документами та страховкою.
“Поживеш у нас” розтягнулося на місяці. Маленька двокімнатна квартира сина, невістки та онука стала для неї вимушеним притулком. Вона спала на розкладалці у вітальні, складала її зранку й завжди відчувала себе зайвою.
Бабусю, я тобі допоможу тісто місити! Ярик повернувся з мокрими рученятами й сяючими очима.
Наступного разу, сонечко, усміхнулася Олена Миколаївна. Шарлотка вже готова, бачиш?
А я хочу зараз щось спекти!
Не сьогодні, Ярику, втрутилася Марічка. Бабуся втомилася. До того ж уже пізно, скоро вечеря.
Олена Миколаївна кинула на невістку незадоволений погляд. Знову командує. Знову вирішує за неї.
Нічого я не втомилася, заперечила вона. І з онуком можу займатися скільки заманеться.
Мам, Дмитро втомлено потер перенісся. Давай не будемо знову…
А що я такого сказала? Олена Миколаївна розвела руками. Хіба я не маю права проводити час із онуком?
Маєте, звісно, Марічка намагалася говорити спокійно, але Олена Миколаївна бачила, як побіліли суглоби на її пальцях, що стискали пакет із молоком. Просто ми домовлялися про режим для Ярика. Памятаєте?
Це мій онук! Олена Миколаївна відчула знайоме роздратування. І я краще знаю, що для нього добре. Я свого сина виростила, до речі, і нічого, нормальна людина вийшла.
Мамо! Дмитро вдарив долонею по столу. Годі!
Марічка мовчки вийшла з кухні, Ярик перелякано притулився до бабусі, а Олена Миколаївна відчула, як до горла підступають сльози.
Вона б ніколи не переїхала до них за власної волі. Ніколи. Але вибору не було. Грошей від страховки ледь вистачило на погашення кредиту за згорілий дім. Нове житло було їй не по кишені, а на оренду не вистачало пенсії.
Дмитре, я ж не спеціально, тихо сказала вона. Просто мені важко. Все життя сама собі господиня, а тепер…
Я розумію, мамо, зітхнув Дмитро. Але й ти зрозумій: це також Марічин дім. І вона мати Ярика. Їй вирішувати, що можна, а що ні.
Це була стара суперечка, яка тривала вже місяці. Олена Миколаївна вважала, що невістка занадто сувора з дитиною: і компютер не більше години на день, і мультики за розкладом, і солодке тільки після обіду. Чисте знущання, на її думку.
Я піду до Марічки, сказав Дмитро і вийшов.
Олена Миколаївна залишилася одна. Вона повільно опустилася на стілець і сховала обличчя в долонях. Як же вона втомилася від цих постійних конфліктів. Від потреби підлаштовуватися під чужі правила. Від почуття провини за те, що стала тягарем для власного сина.
Ввечері, коли Ярика поклали спати, а Дмитро сидів
