Не маю уявлення, але заявлено — ви батько, забирайте близнюків!

“Нічого не знаю, у графі «батько» ви зазначені, забирайте близнюків!”
Через три роки після розлучення я раптом став батьком хлопчиків-новонароджених. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! Та виявилось, на щастя…
З Соломією ми були одружені десять років. Мали двох доньок-погодок, Марічку й Оленку. Усе вроді, як у людей: вдень праця, ввечері родина, тільки наша матір дедалі частіше затримувалася. То до подруги зайде, то черга в магазині, то завал на роботі… Зрештою, добрі люди донесли, що в Соломії любовник.
Я, природно, не затягував і висловив їй претензії. Соломія миттєво схопилася за оборону, а найкраща оборона, як відомо, напад. Їй бракувало моєї уваги, перестала почуватися жінкою, побут з’їдав увесь її час, а доньки… доньки взагалі, виявляється, любили лише мене… Оттак накричалась і заявила, що йде до коханця. І справді пішла, залишивши дівчат зі мною.
Марічка з Оленкою спершу довго допитувалися, куди поділась мама, але звикли. Саме тоді мені запропонували переїхати через роботу до іншого міста, очолити нову філію. Я погодився. Ми з доньками зібралися швидко, тому, виїжджаючи, не встиг офіційно розлучитися з Соломією.
На новій роботі я зустрів чудову жінку. Галина була моєю ровесницею і теж сама виховувала двох доньок. Не гаючи часу, ми знялися й почали жити разом великою родиною. Наші діти були майже одного віку, ввечері постійно лунав гомін: дівчата то весело гралися разом, то сварилися через якісь дрібниці справжній дитячий садок, їй-бо! Ми з Галиною не могли натішитись на них, але потай мріяли про спільного сина. Та щось не виходило.
На час того дивного дзвінка ми з Галиною прожили разом два роки й уже втрачали надію на сина… Ну, не судилося вирощуватимемо дівчат. Ось про той дзвінок.
За номером на мобільному я миттєво впізнав рідне місто:
Миколо Петровичу?
Так, слухаю вас.
У мене недобра новина… Ваша дружина Соломія Павлівна на жаль, не вийшла з коми й сьогодні померла. Приїжджайте за дітьми, їх завтра виписують. А щодо подальших кроків стосовно Соломії Павлівни пояснимо завтра.
Це жарт? Я не бачив Соломію Павлівну три роки й наші діти зараз зі мною.
Нічого не знаю, у графі «батько» ви зазначені, забирайте близнюків!
На тому кінці поклали слухавку. Збентежений, я перевірив номер телефону в інтернеті: це й справді був наш місцевий пологовий будинок.
Галина дивилася на мене великими очима й теж не розуміла, що відбувається; вона чула всю розмову. Ми швидко зібралися, відвезли дівчат до бабусі з дідусем і поїхали з’ясовувати, що ж трапилось із моєю колишньою.
Біля пологового будинку ми зустріли подругу Соломії. Вона й розповіла, що коханець покинув її одразу, як дізнався про вагітність. Вагітність проходила тяжко, двійня ж, а наприкінці й зовсім сталося щось жахливе… Дітей врятували одразу, але їхня мати впала в кому й за кілька днів її не стало. Близнюків треба було реєструвати, а мати була не в стані підтвердити актуальні дані, тому на підставі запису в РАГСі їхню
Отже, Микола та Анастасія виростили чотирьох дівчаток та двох хлопчиків разом, знайшовши щастя в шумі великої, міцної родини, бо доля іноді посміхається нам найнесподіванішими шляхами, а у щирій господині в хаті завжди бурлить життя.