Колишні часи здаються такими ясними, наче це було вчора…
Марічка змалку обожнувала запрошувати подружок до себе. Мати завжди дозволяла, бо й сама була такою. Скільки себе памятала дівчина у їхньому домі постійно були мамині приятельки, особливо вихідними.
Дні народження й гаразд не обходилися без гостей. Батько був іншим тихим; на візити маминих подруг дивився спокійно, інше навіть чаю з ними випивав, жартував. Але частіше вони сиділи самі, а він у гаражі щось лагодив друзів у нього мало було, хіба що сусіди.
Марічці подобалося, як мамині подруги заходили просто так, мимохідь. Вони рідко пили вино хіба що святами, а так каву, чай. Коли приходили гості, у матері завжди піднімався настрій: сміялися, співали.
Мам, можна, щоб Оленка з Наталкою до мене завітали? питала вона.
Звісно, доню, на столі печиво й цукерки, частуй, як що, і йшла на роботу.
Якщо подруги довго не заходили, мати пекла палянички й казала:
Запрошу хоч сусідку Галю й тітку Ганну… Марічко, сходи поклич їх до нас.
Так і жили. Коли Марічка вчилася в університеті, приїжджала на вихідні з подругою, іноді навіть на канікули могла взяти її з собою звісно, з дозволу матері. Звичка гостинно зустрічати всіх у домі передалась і їй.
Вийти заміж Марічка встигла ще на останньому курсі за однокурсника Богдана. Жили окремо, вона запрошувала друзів додому. Богдан спочатку був проти, а потім зрозумів: для дружини це важливо.
Бодь, у нас вдома завжди були гості, я так звикла… Ти ж не проти, якщо іноді будуть приходити й наші друзі?
У нас же гості були рідкістю, мама не дуже любила гостинність. Якщо батько приводив після роботи когось скандалу не уникнути. Та ладно, якщо тобі так хочеться…
З часом і чоловік звик. Разом вирішили, кого запрошувати, з часом коло друзів визначилось. Богданові не подобалась одна з подруг дружини Галина. Вона була самотньою, поховала чоловіка й завжди трохи сумною.
Як ти з нею спілкуєшся? нарікав він. Вона ж завжди понура, слова з неї не витягнеш. Коли не сміятися, не жартувати навіщо тоді приходити?
Але вона розумна, дає гарні поради, я її слухаюсь. Галя поганого не порадить. Ще й секрети зберігає. Не всі ж мають бути балакучими.
Ну знайшла кого слухати, тоска зелена…
Ні, Бодь, мені з нею добре. Вона не нарікає на долю, підтримує мене. Такі подруги потрібні.
Час минав. Марічка з Богданом збудували великий дім, народили сина, а підружжя все так само збирались разом. Іноді гуляли з дітьми, частіше сиділи у Марічки, дім просторІ з того часу Марічка зрозуміла, що справжня дружба це не кількість сміху, а вірність і чесність, і тепер вона обирала людей із серцем.
