То вам не до вподоби, що я прагну мати власну сімю? Я ж від вас утік, почав своє життя будувати, а ви все одно приїхали і знову по-старому!
Богданко, та не переймайся! Я розумію: у селі, тобі, міській, нелегко буде. Але ж разом впораємось! лагідно вмовляв хлопець Олекса. Я тобі обіцяю: все знаю сам, а ти тільки будь поруч!
Богданка тоді була у великому сумятті.
Навіщо вона закохалася у сільського? Та так, що аж коліна трусяться від почуттів…
Їй уже двадцять вісім. Здобута добра освіта, карєра стрімко іде вгору. А Олексі вже тридцять родичів прісно, а ще й своя хата у мальовничому селі неподалік Львова.
Зустрілися вони в липову пору у Львівському парку культури, куди Олекса випадково забрів, поки мати по базару ходила, а Богданку завели туди її подруги. Познайомились, обмінялися телефонами і закрутилася розмова-знайомство. Олекса умів дивувати, приїздив до неї у місто, уважний і дбайливий був, що й розтопило серце дівчини. А понад усе відрізнявся від усіх знайомих хлопців своєю щирістю, відкритістю і сердечністю!
Скоро Олекса покликав Богданку заміж. Дівчина, недовго думаючи, погодилася.
Ну що ж, доню! Спробуй. Олекса хлопець ґречний, працьовитий, і серце має добре, сказала мама, схвально кивнувши. Не вийде повертайся до Львова.
Богданці втрачати було нічого. Працювала вона тепер онлайн, що для них із компанії вже скоро стало звичним. Років їй не вісімнадцять, і в селі, казали, повітря чистіше! Але…
Олексе, а на яких правах я приїду до вас? уточнила Богданка.
Як моя наречена. Через рік весілля справимо, і у відпустку поїдемо. Я якраз усе зароблю до того часу, аби гроші нас не турбували, винувато промовив хлопець. Я ж знаю, ти до кращого звикла.
Все ніби виглядало чудово, проте Богданку щось таки тривожило, хоч вона не могла зрозуміти що саме. Вирішила годі вагатись, треба хоч раз у житті ризикнути.
Так і виїхала Богданка: взяла відпустку на тиждень, напакувала валізу, зачинила свою двокімнатну львівську квартиру, придбану після довгих років праці, і сіла за кермо. Олекса вже нетерпляче її виглядав біля своєї господи.
Перший вечір у селі їй сподобався. Літо видалося гаряче, надвечір вони гуртом господарювали на городі, потім разом готували вечерю спільно й весело все робилося.
Любонько, до нас завтра їдуть мої батьки! якось у пятницю, раніше, ніж завжди, повернувся Олекса з роботи.
Справді? розгублено перепитала Богданка.
Познайомитись та допомогти. А ще приїдуть брат з дружиною, хлопець метушливо ходив по хаті.
Надовго ж вони? злякано запитала дівчина.
Дуже сподіваюся, що ні! уважно поглянув Олекса на кохану. Не хвилюйся, разом впораємось.
Тієї ночі Богданка ніяк не могла заспокоїтися.
Не переживай, доню. Вважай, то випробування. Не сподобається повернешся додому, підбадьорила мама по телефону. Головне, роби як зручно для себе. Вони звикнуть. Або ні то вже справа Олекси.
“Справді, з чого я завелася? Я ж ще навіть не дружина!” переконала себе Богданка. Їсти її там не будуть!
Вона вже накривала на стіл, коли у подвіря заїхав бусик.
Вже тут! вигукнув Олекса, увійшовши на кухню.
Молоді вийшли стрічати гостей.
Доброго вечора, невісточко! повна жінка в гарній, хоч і широкій сукні, з коротко стриженим темним волоссям і густими чорними віями, криво посміхнулася і обійняла сина.
Такий же статечний чоловік з животиком потиснув руку Олексі і кивнув Богданці. Брат Владислав знайомився жартівливо, а от його дружина, білявка Ганна, лише холодно глянула на яскраву й статну Богданку і, нічого не сказавши, метнулася до авто за сумками.
Богданка всіх запросила до столу, сподіваючись, що їжа згуртує. Готувати вона вміла з дитинства.
Ой, якесь чудо ви тут завернули! Славно, похвалила Марія Дмитрівна і підняла чарку.
Петро Петрович задоволено кахикнув і прихопив шмат щойно приготованої курки.
А це що за диво? Курка? Хто так готує? невдоволено буркала Ганна, колупаючи страву виделкою. Понаварювали казна-чого, а їсти потім це як?
А мені смачно! обурено вигукнув Владислав, глянувши на свою.
От-от, їсти аби що аби більше! пирхнула у відповідь Ганна.
Олекса поглянув на Богданку з вибаченням у погляді.
Ганно, поважаймо один одного! Не треба так заздрити, Зіна дуже старалася, вступився він.
А що це за імя Богданка? Прямо як у нас кішка. Та теж Богданка, з пихою відказала білявка.
Богданка мало чутно засміялася.
Ти чому? тихо осмикнув її Олекса.
Просто у подруги морську свинку звати Ганусею, шепнула Богданка, але її всі почули.
Марія Дмитрівна глянула на невістку з осудом, чоловіки ледь не стримували сміх. Ганна спалахнула.
Ти ще хто така? Як ти смієш? кидала погляди, наче заточені ножі.
А ти сама ж тільки-но дозволяла собі подібне гадала, що це тобі природно. Я вирішила відповісти тією ж монетою, спокійно сказала Богданка.
Владислав захоплено глянув на дівчину брата.
Я дружина Влада, між іншим, законна! А ти хто просто живеш тут! гнівно вибухнула з-за столу Ганна. Марія Дмитрівна схвально хмикнула.
Я принаймні знаю, як поводитися гостях, і не грублю. відказала Богданка.
Я взагалі не до тебе приїхала! впевнено усміхнулася білявка.
Та й я вас не кликав! не втримався вже Олекса. А надовго у нас плануєте бути?
У хаті зависла мовчанка. Господар поглянув строго.
Он як! Та ми поки твою лялечку до сільського життя призвичаїмо тоді й поїдемо, заявила мати.
Мамо, не треба. Самі добре справлялись, і далі впораємось.
Так, посадив собі на шию ледачу, та й радіє, дивно мені! не замовкала й Ганна.
Ледача у нашій родині одна. І це не Богданка, парирував Олекса.
Ну що ж, дякую за вечерю, гості дорогі. Можете собі відпочивати.
Подав Богданці руку, разом усе прибрали зі столу під недоброзичливими поглядами.
Богданка відчула: мати добру підтримку за спиною велика справа. І ображати себе тут не дозволить! А що буде завжди знайде, куди повернутись.
Ранок суботи не був лагідний.
А чого це доспалися? У нас у селі до обіду не сплять! Та й сніданок кому готувати? рішуче увійшла до їхньої кімнати Марія Дмитрівна.
Богданка кинула погляд на телефон. Восьма ранку.
Маріє Дмитрівно, в холодильнику продукти є, відповіла, закутавшись у ковдру.
Ой, панянка міська! Дивіться, якії ми! розвела руками свекруха. У нас традиція: самі все готуємо. Вставай, прокидайся!
Двері гримнули. Богданка одягнулася, вмилася, спустилася на кухню.
Добридень, люба! Уже піднялася? зустрів її Олекса з пательнею.
Еге ж. І не далася б мамі мене витягнути з ліжка, зїдко зауважила Богданка.
Еге ж, ледача! докинула Ганна.
У тебе питати забули! огризнулася Богданка.
О, село це ранок! Корову заведете о шостій доїти треба! єхидно кинула Ганна.
Корову не хочемо. Не плануємо, спокійно відповів Олекса.
Та бо Богданка доїти не вміє! А воно ще й вставати рано то не для тебе! сміялася Ганна.
А ти сама хіба вмієш? підколов Олекса.
Олексе, я поїду додому. Коли твоя рідня повернеться назад, подзвониш, різко заявила Богданка.
Ти! Та ти, відколи з’явилась, мій син забуває про сімю! Не допомагає! До нього не додзвонитися! закипіла Марія Дмитрівна. І хочеш, щоб ми прийняли тебе? Ти розбиваєш нашу родину!
Досить! гукнув Олекса. Хата заніміла.
Вам не подобається, що я власну сімю прагну створити? Я з дому пішов, почав сам своє життя. А ви знову все до руїн…
Сину, ти ж лише заради неї й живеш! Всі гроші на неї, всі сили на неї! А вона на тобі катається! розпачливо зітхала Марія Дмитрівна.
Мамо, Богданка сама себе утримує, а я гроші на весілля збираю, Олекса обійняв кохану, яка вже хотіла йти. Хочете для мене щастя? Їдьте додому! А в гості лише після запрошення! Особливо Ганна.
Поки всі отямлювалися від шоку, Олекса ніжно відвів Богданку до кімнати, а сам повернувся до рідних.
Сину, обирай! Або я, або вона! уперто сказала мати.
Але ж Ганну ви прийняли! сумно мовив Олекса.
Зовсім інакше! зірвалася Ганна.
Батько і Влад лише перезиралися.
Як же? наполягала Марія Дмитрівна.
Я обираю щастя! твердо промовив Олекса.
Тоді для мене ти більше не син! і жінка гримнула дверима, пішла геть, залишивши чоловіку валізи. Її слідом і Ганна.
Якщо що, ми з тобою! посміхнувся батько, тепло потиснув сину руку. Маму я впораю сам!
Брат, обіймаючи, мовив: Бережи своє щастя! Схоже, нам час змінити щось у родині!
І подалися додому.
Богданці було тривожно, але вона відчула: Олекса серйозний, на нього можна покластись.
Знову стали разом все робити, підтримували одне одного, і більше молоде подружжя чужої думки не боялося. У сімї Олекси згодом теж стало весело.
Мамо, Ганно! Ми вам корову купили! з блиском в очах заявив Владислав.
Ти що, здурів? з подивом глянула мати.
Ні. Ганна з ранку буде доїти і до пасовиська гнати, ховав усмішку Влад.
Що? Та це не смішно! забігалася Ганна.
Просто ви до Богданки так ставились, тож вам тепер це і на користь! підтакнув Петро Петрович. О, і ще: сніданок о сьомій, щодня і лише гарячий, ситний у селі так заведено!
От так і почалося «виховання»!
Більше того, всі ті закиди, які лунали у бік Богданки, повернулися до них бумерангом.
Мати попустилася, визнала помилки, та до сина з невісткою їздила нечасто хто зна, що Богданка ще може вміти…
А Олекса, зрештою, зробив коханій пропозицію. Гуляло весілля на все село!
Марія Дмитрівна з Ганною до Богданки симпатії не перейнялися, але вже мовчали, бо страшно перечити іншій, яку нарешті полюбили всі.
А Богданка була щаслива: разом із чоловіком, у своїй хаті, у щирості й без усякого страху перед сімейними бурями чи нежданими гостями.
