Дмитро чекав на наречену. Гості вже зібралися, день був розписаний по хвилинах, але Марія завжди така пунктуальна запізнювалася, навіть не попередивши.
Мабуть, вона не прийде! хтось жартівливо ляснув його по плечу.
Але Дмитро, дивлячись на годинник, що безжально відлічував хвилини, все ще вірив
Марія, наймолодша з трьох дітей Тараса та його дружини Олени, не любила тишу. Але в їхній маленькій квартирі у робітничому районі Києва завжди було сіро й тихо. Батько, який часто міняв роботу то прибирав вулиці, то працював на фабриці, то допомагав місцевому мяснику повертався додому втомленим і, повечерявши, сідав читати газети.
Мати лагодила старий одяг або перешивала молодшим те, що вже не підходило старшим. А діти, зібравшись у своєму куточку, розмовляли ледве чутними голосами або мовчали, щоб не турбувати батьків.
Так Марія й запамятала своє дитинство довгі сірі вечори й тишу, яку треба було берегти за всяку ціну. Тільки за межами дому вона могла бути собою часто затримувалася після школи, проводячи час з друзями у самодіяльному театрі, де їй вдавалося відчувати себе іншою яскравою та вільною.
У робітничих районах дитинство швидко закінчувалося: у 1918 році, коли Марії виповнилося 13, вона закінчила початкову школу, але не змогла вчитися далі у сімї не було грошей. Дівчинка влаштувалася помічницею у перукарні мити голови клієнткам, а потім знайшла роботу в універмазі.
Привабливу продавчиню з відділу капелюшків помітив режисер рекламних роликів, якого найняв магазин. Марії запропонували знятися за додаткову плату І вона була тільки рада: з тих пір, як сімя втратила годувальника батька, грошей бракувало жахливо. На його лікування пішли навіть ті крихітні заощадження, що були.
Короткометражку показували навіть у кінотеатрах, і вона привернула до Марії увагу режисера Олександра Петренка, який запросив її знятися у своїй комедії «Іван-волоцюга». Він також домігся для неї стипендії у театральній школі при Київському драматичному театрі. Навчання у такому престижному закладі сімнадцятирічна Марія ніколи б не змогла оплатити сама!
У школі викладали вже відомі українські актори та режисери. І один із них сорокалітній Ярослав Степаненко не зміг пройти повз талановиту дівчину. Його підтримка принесла Марії головну роль у фільмі, знятому за романом лауреата Нобелівської премії. І саме він вигадав їй нове мелодійне прізвище, під яким її пізнали мільйони: Марія Іваненко стала Марією Лисиченко.
Але за увагу Степаненка початківцій актрисі доводилося дорого платити. Він жорстко критикував її за кожен набраний кілограм, сам обира
