Не буду тягнути. Я коханка вашого чоловіка! Усі ці роки ми були разом. Так! Не дивуйтесь і не падайте у непритомність
Марійка варила борщ, чоловік Тарас мав повернутися з роботи за годину. Їхня десятирічна донька Соломія репетирувала виступ для шкільного свята.
Скоро вона прибіжить, кине портфель і сяде за стіл, розповідаючи про подружок, вчительку, нові рухи у танці Марійка всміхнулася. Дочка завжди розповідала так захоплено, немов це була казка.
Раптом дзвінок у двері. Для Тараса ще рано, до того ж ключі в нього є. Мабуть, Соломія знову забула. Марійка відчинила але замість доньки на порозі стояла незнайома жінка.
Не буду тягнути. Я коханка вашого чоловіка. Усі ці роки ми були разом. Так! Не дивуйтесь і не падайте у непритомність.
Усі ці роки це скільки?
Три роки. Мене все влаштовувало. Спокійніше жити одній і знати, що чоловік колись прийде.
Жодних витрат ні грошей, ні сил. Я не прала йому, не готувала, не прибирала. І зараз нічого міняти не збираюся.
Я б і не прийшла, але Я вагітна. Випадковість, але вже нічого не зробиш.
Марійка згадала, як вони з Тарасом довго не могли зачати дитину. У неї все було гаразд, але в нього проблеми. Довелося звернутися до клініки.
Перша спроба не вдалася, але друга принесла їм Соломію. Марійка навіть сподівалася на двійню адже так часто буває. А тепер така звістка.
І що, ви нічого не збираєтеся міняти? У вас чоловік, що приходить, а тепер буде й батько, що приходить?
Ні. У мене будуть чоловік і дитина, що приходять.
Цікаво. І як це працюватиме? Він виховуватиме дитину, а до вас приходитиме, щоб вона бачила матір?
Так. Я її не хотіла, це випадковість.
А Тарас казав, що не може мати дітей.
Виходить, може! Я маю право знати, де житиме моя дитина.
Твоя донька моя, і Тарас її виховує, хоч і не батько. А тепер буде його дитина, і виховуватиме її ти.
Пані, я вас навіть не запрошую, вашого імені не знаю, вашого чоловіка тут більше немає, забирайте його речі. Решта мене не цікавить!
Марійка хотіла зачинити двері, але побачила Соломію, яка щойно підійшла.
Мамо, що це? Яка дитина? Чому тато мені не батько?
Ти все чула? Гаразд, скажу правду.
Мамо, мені вже майже одинадцять. Я зрозумію.
Марійка розповіла.
Значить, я твоя, але тато мене любить, хоч я й не його?
Так.
А тепер у нього буде своя дитина, але я не буду їй сестрою.
Ну так
Я допоможу тобі, мамо. Нехай йде.
Тарас прийшов у звичний час.
Що тут сталося? Чому ніхто не зустрічає?
Зазвичай Соломія бігла до нього, але зараз було тихо. Вона сиділа у кімнаті.
Марійко, де донька?
Твоя коханка була тут. Вона чекає дитину. Твою. Поясниш?
Марійко, це моя дитина. Я не можу відмовитися.
І ти знаєш, що вона пропонує?
Знаю. Вона не хотіла, але У нас же є Соломія, тепер буде ще одна.
Впевнений, що твоя? Памятаєш свій діагноз?
Бувають дива!
Чудово. Іди до неї. Зараз.
Ні! Мене там не чекають
І тут теж. Іди!
А Соломія? Я ж її виховував!
Спочатку дізнайся, чи та дитина твоя.
Так Марійка розлучилася з Тарасом. Квартира належала її батькам, тому йому довелося піти.
Його коханці подобалося жити окремо. Вона не хотіла доглядати за дитиною безсонні ночі, ліки, плач Вона не розраховувала на таке.
Після народження вона подала на аліменти, але суд відмовив. Діагноз Тараса не змінився дитина не його.
Офіційно у нього лише одна донька Соломія. Але вона більше з ним не спілкується. Він платить аліменти, намагається повернутися, але Марійка його не приймає.
Отак і виходить не легко сидіти на двох стільцях одночасно
