Не впустили доньку навіть на поріг
А чому ти її не впустила? Олеся нарешті наважилася виговоритись, бо це питання свербіло їй у грудях уже давно. Раніше ж завжди пускали
Мати сумно пирхнула.
Та боюся я за тебе, Олесю. Думаєш, ми не бачимо, як ти тулишся до стіни, як тільки твоя сестричка вперлась додому посеред ночі?
Як ти свої зошити та книжки ховаєш, аби вона їх не заляпала?
Вона ж на тебе споглядає та сердиться. Сердиться бо ти нормальна.
Тебе, може, ще й життя людське чекає, а вона своє давно у пляшці втопила
Олеся втягнула голову у плечі, застигла над розгорнутою книжкою в сусідній кімнаті знов починалася сварка.
Батько навіть куртку не зняв стояв посеред коридору, стиснувши в руці дешевенький телефон і ґавкав у слухавку.
Не викручуйся мені! горлав він до слухавки. Куди ти все поділа? Два тижні після зарплати минуло! Два тижні, Марина!
З кухні визирнула мати, Оксана. Хвилину прислухалася до чоловіка, а тоді перепитала:
Знову?
Ігор лише махнув рукою та ввімкнув гучний зв’язок зі слухавки одразу ж полилися сльози.
Старша сестра Олесі мала природний дар шкода на неї навіть у каменя прокидалась.
Але батьки за ці літа вже відростили броню.
Що означає «тебе виганяє»? Ігор міряв вузький коридор кроками. Правильно чоловік робить.
Хто це буде терпіти оці вічні загули?
Ти хоч у дзеркало на себе дивилась?
Тобі тридцять, а обличчя наче в побитої собаки.
Олеся обережно прочинила двері кімнати.
Татку, прошу ридання Марини раптово припинились. Він мої речі на сходову виніс. Мені йти нікуди.
На вулиці дощ, холодно Я до вас приїду, добре? На кілька днів. Просто висплюся.
Мати смикнулася вперед, хотіла вихопити телефон, але Ігор миттю відвернувся.
Ні! відрізав він. Твого духу тут не буде.
Ми ж про все уже домовились. Після того, як ти телевізор у ломбард потягла, поки ми на дачі були, двері цього дому для тебе закриті!
Мамо! Мамо, скажи йому! почулось із трубки.
Оксана схопилася за голову. Плечі її затряслись.
Марина, як ти так?.. промовила мати, навіть не глянувши на чоловіка. Ми ж тебе до лікаря возили.
Ти ж обіцяла Останній курс лікування мав би на три роки вистачити.
Ти й місяця не протрималась!
Ваше лікування дурня! огризнулась Марина і миттю з жалібного перейшла в бойовий тон. Вони тільки гроші здирають!
Мені зле, розумієте? Мені дихати нічим, от і палю все
А ви телевізор!
Зажурились, бач, за телевізором!
Таж я вам новий куплю!
За що? Ігор спинився і втупився в стіну. За які гроші, якщо ти всі гривні пропила?
Знов у своїх приятелів позичала? Чи щось із квартири свого того як його там?
Неважливо! викрикнула Марина. Тату, мені дійсно немає де спати! Ви що, бажаєте, щоб я під мостом ночувала?
Йди до соціального центру. Куди хоч туди й йди, голос батька став геть крижаний. Тут ти не зявишся.
Я замки зміню, якщо побачу тебе на сходах.
Олеся сиділа навпочіпки на ліжку, обійнявши коліна.
Зазвичай, коли старша доводила батьків до сказу, їхній гнів по інерції діставався їй.
Чого сидиш? Знов у телефоні? Будеш як сестра така ж безтолкова! летіли раз по раз протягом останніх років стандартні докори.
Але сьогодні про неї всі забули.
Ніхто не гримав, ніхто не дорікав. Батько поклав слухавку, зняв куртку і разом із матірю перейшли на кухню.
Олеся обережно прослизнула в коридор.
Ігоре, ну як так можна, зітхала мати. Вона ж згине Ну зовсім згине десь. Ти ж знаєш вона собі не господар.
А я маю бути їй нянькою? батько з тріском поставив чайник на плиту. Мені пятдесят пять, Оксано. Я хочу просто додому приходити, в кріслі сидіти.
Кошельок ховати під подушку не збираюсь! Не хочу слухати сусідів, які бачили її на сходах з якимись сумнівними особами, і всіх облаяла!
Вона наша донька, тихо сказала мати.
Донькою була до двадцяти. Тепер це монстр, який з нас жилки тягне.
Вона алкоголік, Оксано. Це не виліковується, якщо людина сама не хоче.
А їй подобається таке життя прокинулась, знайшла пляшку, хряпнула стопку, і вимкнулась!
В цей момент задзвонив телефон.
Батьки на мить притихли, потім батько підняв.
Слухаю.
Тату знов дзвонила Марина. Я на вокзалі сиджу. Тут поліція ходить, мене заберуть, якщо залишусь.
Прошу
Слухай уважно, перебив батько. Додому ти не повернешся. І крапка.
То, може, мені з собою щось зробити? у голосі Марини залунав той виклик, яким вона роками маніпулювала. Ви цього хочете? Щоб вам із моргу подзвонили раді були б?
Олеся завмерла. Це була «важка артилерія», яку сестра діставала завжди, коли аргументи закінчувались.
Колись діяло: мати ридала, батько тримався за серце, сестрі давали гроші, впускали пожити, годували.
Але цього разу батько не піддався.
Не лякай, сказав він. Ти ж себе надто любиш, щоб таке зробити. Слухай уважно. Робимо так.
Як саме? в голосі сестри нарешті промайнула надія.
Я знайду тобі кімнату. Дешеву, на околиці. Заплачу за місяць. Дам трохи гривень на продукти. І все. Далі сама крокуєш.
Знайдеш роботу й за розум візьмешся житимеш.
Як ні за місяць опинишся на вулиці, і мені байдуже.
Кімнату? Просто кімнату, не квартиру? Тату, я не справлюсь одна. Мені страшно.
Там ж сусіди можуть бути якісь
І взагалі я без речей, у мене навіть наволочки немає, той гад усе залишив там!
Мати спакує тобі постіль у сумку. Залишимо у консьєржа, забереш. До квартири не заходь, попереджав уже.
Ви потвори! завила Марина. Рідну доньку в барак? Самі в трійці живете, а я як злиденна по чужіг кутках?
Мати урвала, вихопивши телефон:
Марина, замовкни! крикнула вона так, що Олеся аж здригнулась. Батько правильно каже!
Це твій єдиний шанс. Або кімната, або вулиця.
Обирай зараз. Бо завтра й на це грошей не дасть!
На тому кінці знову повисла мовчанка.
Добре, буркнула врешті Марина. Скидайте адресу. І грошей на карту киньте зараз. Я їсти хочу.
Не буде ніяких грошей, Ігор різко. Я куплю продукти та передам у сумці. Я ж знаю, на що ти їх тратиш.
Він завершив дзвінок.
Олеся зрозуміла пора. Вийшла на кухню, ніби води попити.
Чекала, що зараз її накриє весь збережений десь підсвідомо батьківський гнів.
Батько зиркне на її футболку та прошипить, що та виглядає, як із лісу.
Мати дорікне, що їй усе байдуже у родині катастрофа, а вона тиняється
Але вони навіть голову не повернули.
Олесю, мовила тихо мати, там на шафі, на верхній полиці старі простирадла й наволочки.
Дістань, будь ласка. Склади їх у ту синю сумку з комори.
Зараз, мамо.
Олеся пішла виконувати завдання.
Знайшла сумку, витрусила з неї якусь барахолку.
В голові не вкладалось: як Марина збирається жити сама?
Вона ж і макарони не зварить.
А її звичка
Олеся знала, Марина й дня без пляшки не витягне.
Олеся залізла на табуретку у батьківській кімнаті й почала діставати білизну.
Полотенця не забудь! крикнув із кухні батько.
Уже склала, відгукнулася Олеся.
Видно, батько вдягнувся й вийшов із дому мабуть, шукає «барліг».
Олеся зайшла на кухню, мати сиділа непорушно.
Мамо, дати тобі пігулку? пошепки спитала та, підійшовши ближче.
Мати глянула в очі.
Знаєш, Олесю почала вона чужим, безбарвним голосом. Коли вона маленька була, думала: ось виросте, будемо з нею балачки точити
А тепер сиджу й думаю… щоб тільки адресу кімнати не забула, щоб тільки доїхала…
Доїде, сіла поряд Олеся. Вона завжди якось викручується.
Цього разу навряд, похитала головою мати. Очі в неї вже не ті. Порожні, як криниця без води. Ніби там усередині вже нічого не зосталось.
Просто оболонка, якій треба підливати оту гадость.
Я бачу, як ти її боїшся
Олеся змовкла. Їй завжди видавалось, що батьки не помічають її страху ніби вони лише Марину рятують.
Я думала, вам на мене байдуже, пошепки зізналась вона.
Мати простягла руку й погладила Олесю по волоссю.
Нам все одно не байдуже. Просто сил уже немає. Знаєш, як в літаку кажуть спочатку маску вдягай на себе, а потім на дитину. Ми десять років намагались натягнути маску на неї. І кодували, і до бабок возили, і в найдорожчі клініки клали
А самі мало не задихнулись.
У коридорі продзвенів дзвінок. Олеся здригнулася.
Це вона? злякано спитала вона.
Ні, у батька ключі. Мабуть, доставка їжі замовляв він.
Олеся відкрила двері. Кур’єр вручив два пакети.
Віднесла на кухню, почала розбирати: макарони, гречка, тушонка, олія, чай, цукор. Все просте.
Вона це їсти не буде, зауважила Олеся, відкладаючи гречку. Вона тільки готове любить.
Захоче жити і гречку зварить, твердо сказала мати, і неначе знову стала собою. Хватить її балувати. Жалуванням доброго не буде.
За годину повернувся батько. Виглядав, як після трьох змін на шахті.
Знайшов, пробурмотів. Ключі у мене. Господиня бабця сувора, колишня вчителька.
Одразу сказала: запах чи шум викине, не питаючи.
Я їй чесно: викидайте одразу.
Ігоре мати тільки зітхнула.
Ось і все. Годі людям брехати. Хай знає на що йде.
Взяв сумку з білизною, пакети з продуктами й рушив до дверей.
Залишу у консьєржа. Їй подзвоню.
Олесю, замкни за мною всі замки. Буде дзвонити на домашній не бери.
Він вийшов. Мати зачинилася на кухні й заплакала.
Олесі серце стислося: як так і сама не живе, а лише тліє від пляшки до пляшки, і батьків топить
***
Останні надії батьків не виправдалися через тиждень Ігору подзвонила господиня: виселила квартирантку разом із поліцією.
Марина притягла до кімнати трьох мужиків, гуляли всю ніч.
І знову батьки не витримали Марину поклали в реабілітаційний центр.
Цього разу закритого типу, з охороною. Кажуть, за рік можуть витягти.
Ну що ж може, коли і станеться якесь диво?..
