НЕ ЗМОГЛА ПОКОХАТИ
Дівчата, признавайтеся, хто з вас Олеся? дівчина пильно, з лукавинкою дивилася на нас із подругою.
Я Олеся. А що? здивовано відповіла я.
Тримай листа, Олесю. Від Богдана, незнайомка дістала з кишені халата зімятий конверт і простягнула мені.
Від Богдана? А де він сам? спитала я.
Його перевели у інтернат для дорослих. Чекав він тебе, Олесю, як дощу після посухи. Очі видивив. А цей лист дав мені почитати, щоб я помилки перевірила. Не хотів Богдан соромитися перед тобою. Ну, мені час. Скоро обід. Я тут вихователькою працюю, дівчина глянула на мене з докором, зітхнула й подалася геть.
…Якось ми з подругою, гуляючи, ненароком забрели на територію незнайомої установи. Нам було по шістнадцять, літні канікули тішили, жадалося пригод.
Я й Марійка присіли на зручну скамянку. Базікаємо, сміємося. І не помітили, як до нас підійшли двоє хлопців.
Привіт, дівчата! Нудьгуєте? Знайомимося? хлопець простягнув мені руку. Богдан.
Я у відповідь:
Олеся. А це моя подруга Марійка. А мовчазного друга як звати?
Олег, тихо промовив другий.
Хлопці здалися нам застарілими й надто правильними. Богдан діловито й суворо зауважив:
Дівчата, навіщо ви носите такі короткі спідниці? А в Марійки дуже сміливий виріз.
Гм… Хлопці, не зазирайте, куди не слід. А то очі, раптом, «розбіжаться» у різні боки, жартували ми з Марійкою.
Не виходить не зазирати. Ми ж хлопці. Може, ви ще й палите? допитувався цнотливий Богдан.
Звісно, палимо. Але не в затяг, кепкували ми.
І лише тоді ми з Марійкою помітили, що в хлопців щось не так із ногами.
Богдан ледве пересувався, Олег помітно кульгав.
Ви тут лікуєтеся? припустила я.
Так. Я на мотоциклі потрапив у аварію. Олег невдало стрибнув у воду зі скелі, вивченою скоромовкою відповів Богдан. Нас скоро випишуть.
Ми з Марійкою, звичайно, повірили їхній «легенді». Тоді й гадки не мали, що Богдан і Олег інваліди з дитинства. Вони були приречені на довге життя в інтернаті. Ми з Марійкою стали для них подихом волі.
Вони жили, навчалися в закритій від сторонніх очей установі. У кожного такого хлопця була готова вигадана історія нібито аварія, невдалий стрибок, наслідки бійки…
Богдан і Олег виявилися цікавими, начитаними, мудрими не по роках.
Ми з Марійкою почали приходити до них щотижня.
По-перше, нам їх стало шкода, хотілося розважити; по-друге, в них було чому повчитися.
Наші короткі зустрічі увійшли в звичку.
Богдан почав дарувати мені квіти, зірвані з найближчої клумби, Олег щоразу ніс оригамі, зроблені власноруч, і соромязливо подавав Марійці.
Потім ми вчетверо сідали на одну лавку: Богдан біля мене, Олег відвертався до нас спиною й усю увагу приділяв лише Марійці. Подруга червоніла, але було видно їй приємно бути поруч із соромязливим Олегом. Ми говорили з хлопцями про все й про ніщо.
Промчало ласкаве й тепле літо.
Настала дощлива осінь. Закінчилися канікули. Попереду випускний клас. Одним словом, ми з Марійкою напроч
