Не хотіла, але зробила
Курити Ярослава не вміла, але впевнено вважала, що це допомагає їй тримати нерви в узді. Вона стояла у дворі рідного будинку в містечку під Черкасами, вдивлялася в українську дорогу, а думки її сковувала важка мла. Останнім часом життя якось закрутилась у серйозні турботи.
Жила Ярослава сама у хаті покійної бабусі, батьки в сусідньому селі, за сім кілометрів. Захотіла нарешті пожити окремо, незалежною бути двадцять три роки, не малолітка, ніби ж. Працює на пошті.
Ярослава так і не докурила цигарку, затушила й викинула:
Не моє це куріння Ось Катерина запалює одна за одною, це вона мене підбила, мовби для нервів добре. Ага, смішно бурмотіла Ярослава.
Тут якраз повз її двір проскакав новий дільничний Віталій, перевели з Голованівська. Ярослава знала його тільки з чуток, поштарки нашіптували. Провела машину поглядом і пішла в хату темніє, а в неї сьогодні важливе й трішки небезпечне діло
День тому на пошті людей було негусто, але сільчани все ж підходили, щось допитувалися.
Завтра тут буде народу, як на Великдень, оголосила Ганна Миколаївна, а сьогодні тиша перед пенсіями.
Ганна Миколаївна на пошті від юності, вже й не пригадає, а село з нею хату не плутає.
Тридцять літ вже тут, з гордістю повторює. Всім знайома, а де б ще працювала й не уявляю.
Ох, тітко Ганно, сміється молода Катерина, мама каже, без вас усе тут би розвалилось. На вас усе тримається!
Ой, ну не так уже й тримається Пенсія й мене знайде, а заміну підшукають, не сумнівайся
Доброго дня, входить Марія жіночка трохи за сорок, пухкенька та сердечна. Ой, як жарко сьогодні Прийшла от бо сусідка моя, баба Зіна, просила журнал оформити, читає їх день і ніч. А ми завтра зранку до моря їдемо, аж під Одесу Їй журнал потрібний без читання горює, час швидше минає.
Ну-ну, Маріє, не боїшся поїхати аж так далеко, та ще й потягом Одеса гарна, сонце, пляж, так говорить Ганна Миколаївна, ніби щойно звідти.
Та яке там Я з перших хвилин фотки виставлю, купальники нові дивіться всі! хихотить Марія й виходить.
Ого, скільки ж це треба гривень так сімєю на море махнути? округлила очі Катерина.
Та що, є у них гроші, Петро фермер, відповідає Ганна Миколаївна.
Ярослава мовчки сиділа у куточку, втупилась у комп’ютер, слухала, прицінювала думки Плани крутились.
Вскоре прийшов дільничний Віталій, поздоровкався привітно:
Добридень, маю тут повідомлення отримати, погляньте, звернувся до Катерини, а сам раптом втупився у Ярославу.
Не знав, що тут такі гарні дівчата працюють Хіба можна так сумувати?
Ганна Миколаївна відчула його погляд.
А, це Ярослава, недавно нареченого поховала
Ясно, кивнув Віталій, а Катерина у відповідь поки нічого для вас нема.
Три тижні тому Ярослава втратила нареченого Максима. Знайшли його у райцентрі, під мостом, кажуть азартний був, грав у підпільному клубі. Ярослава про це й гадки не мала. Міліція нікого не знайшла, але одного вечора до неї заїхали два молодики з міста. Так, бачила їх десь із Максимом.
Твій наречений нам винен немалу суму.
Та він же загинув перелякано Ярослава.
А борги не вмирають! Ти маєш відповісти, будеш платити! ледачо буркнув один, Славік, та витяг цифру сто тисяч гривень.
Де ж я візьму такі гроші?
Не наша справа У вас у селі є при грошах, подумай. Ти ж на пошті, всіх знаєш Через два тижні будемо тут за грошима. Полиці не сунься, не доживеш, май на увазі. Оце тобі ключі будь-які двері відкриєш.
Як вийшли, Ярослава ледве зачинила двері, пульс у скронях, навколо темрява й тиша. Через добу Ярослава вирішила йти красти в дім Марії, ті вже на морі, собак нема, ворота замкнуті, але не біда перелізла через паркан.
Не знала, як потрапить до хати, але ключі працюють, обіцяли ж!.. Серце ледь не вистрибує до злочину руку прикладає, вже сама як ті бандити
Перерила хату, ліхтар з вулиці світив у вікно. «Боже, що я роблю Хочеться жити, а ти, Максим, натворив Лежиш десь там, а мені твої борги оплачувати злодійською стежкою».
Звісно, треба було в поліцію, але той Славік жорстокий Врешті знайшла лише пятнадцять тисяч гривень і в комоді золоте кільце Марії та браслет. На столі ноутбук, його теж у сумку.
Вийшла з хати тихо, як тінь. Закинувши сумку на плече, озирнулась світло у вікнах не горіло, лиш на відстані десь гавкали собаки. В селі ж нічого не пройде повз Трясло її, страх і стид.
Дома заховала сумку в стару бабусину скриню, під старі речі. Тієї ночі не стулила очей. На роботу чимчикувала із головою, яка розвалюється. Опівдні вилетіла з пошти й рушила в місцеву їдальню.
Добридень, з-за спини зявився Віталій. Ярослава сіпнулась, а він усміхнувся: Не лякайся, просто випадково зустрілись, я теж у їдальню.
Доброго, пише вона, в голові шторм: вже знає? Чи чекав мене тут?
Авжеж чекав! підморгує дільничний.
Вона дивиться в його світлі очі й заспокоюється: жартує ж Відтоді вони обідали разом, вечорами він проводжав додому а пізніше залишався на чай з варенням.
Село гомоніло:
Зачепила ж Ярослава дільничного, спритна, бурчала Тамара, а моя Ліля на нього око клала, а ця перехопила
Та видно ж, що він сам закоханий у Ярославу, кого обдурити, відмахувались інші.
І справді, були закохані. Дехто осуджував Ярославу:
Нареченого ще місяць тому поховала, а вже іншого причепила!
Та й що тепер, все життя страждати має? вступалась сусідка Оксана.
Ярослава не знаходила собі місця: день надходив, коли ті могли повернутись по борг Страшно, а раптом застануть тут Віталія? Хочеться зізнатись. Нарешті, за два дні до строку:
Віталію, я маю тобі сказати почала Ярослава, а він посміхнувся:
Я й сам тебе люблю
Не про це.
Віталій слухав уважно, не міг повірити, як оця ніжна й весела дівчина могла так вчинити. Але виправдовував її, адже налякали.
От діла Але відповісти доведеться. Де та сумка? Наївна ж ти, треба було одразу мені сказати.
Вона принесла сумку й передала йому. Довго ще переконував її, обіцяв захистити. Через два дні пізно ввечері, хтось стукає. Від павільного страху відкрила стоїть Славік із другом, вимагають борг.
Не знайшла я грошей, але щось вигадаю, дайте часу, ледь дихає Ярослава.
Славік вхопив за плече, боляче стиснув.
Часу ще Ану, давай гроші, або зараз смикнув за комір футболки, зірвав. Але не встиг його друг уже валяється без тями, за ним і Славік. Віталій клацає наручниками, другий дільничний піднімає поваленого.
Усе позаду, тихо каже Віталій, отримають по заслугах. Вранці зайди в відділок.
Ярославу допитували, чесно все розповіла слідчому. Марія повернулась з разом із сімєю з моря, їй усе повернули і гроші, і прикраси, і ноутбук. Віталій слідчого попросив не розголошувати про провину Ярослави. Хоч як було, усе минулося. Ніхто й не повірив би, що ця соромязлива дівчина здатна на таке. Всі вирішили це ті бандити, вони ж і вбили Максима. Відправили їх на довго туди, де хіба сало сниться
Віталій Ярославі запропонував руку й серце, було весілля! Любов Віталія змела всі Ярославині гріхи, залікувала старі рани. А тепер вони виховують донечку Оленку.
