Не змогли ви нормально дітей виховати. Он у Сашка Микита
Злата спочатку й гадки не мала, чому мама раптом стала прискіпливою до неї. Ще так недавно все було добре, особливо в дитинстві. Мама ставила її за приклад старшому брату, хвалила з гордістю.
Жили вони скромно, по-українськи, але й не бідували. Все необхідне мали, на великі покупки родина поступово відкладала. Машина у них була теж, старенька “Таврія”, проте служила справно якщо й ламалась, тато швидко лагодив.
Після школи брат Олександр вступив до Києва, в університет. Грошей на нього йшло багато: квартира, харчування, навчання…
Злата бачила, як батьки ледве встигають з грошима, економлять буквально на всьому. А їй теж скоро вступати, тільки відставання від брата два роки.
Ще одну дитину в столицю ми не потягнемо, казала мама. У нашому місті університет є, вступай тут.
Злата прислухалась, вступила. Паралельно знайшла роботу: спершу курєром у вихідні, потім офіціанткою в сусідній кав’ярні. Вчилась на бюджеті, на одяг заробляла сама, іноді й продукти додому купувала.
Молодчинка, доню, хвалила мати. Й вдома допомагаєш. Вчишся, працюєш. Он Сашко не витягує працювати, бо навантаження шалене. Втомлюється.
Я теж втомлююсь, ночами контрольні пишу.
То не те втома. Вдома це вдома.
Нарешті Олександр отримав диплом і лишився у Києві шукати роботу. Додому не хотів повертатись у столиці перспектив більше. Роботу, яка б йому підходила, знайти було складно. Батьки знову підтримували фінансово.
Він має там зачепитися, а далі піде, вірила мати.
І таки щастя усміхнулося. Олександр влаштувався на роботу, згодом несподівано одружився дочкою свого керівника. Дитина зявилась, і тут усе закрутилось навколо нього. Батьки нареченої купили квартиру, тесть підвищив Олександра, дав хорошу зарплату. Батьки зітхнули з полегшенням сина влаштували.
Злата теж вийшла заміж, хоча не так вдало, не за сина начальника, а за простого чоловіка. Квартиру заробили самі, хоч і в рідному місті.
Донька народилася, потім несподівано хлопчики-близнюки. На двох дітей чекали, а тут одразу троє. Було важко, та не нарікали. Діти росли, до школи ходили.
Батьки вирішили святкувати тридцять пяту річницю шлюбу. Двадцять пять і тридцять років не святкували все грошей не вистачало, а тепер нарешті зважилися.
Олександр приїхав із сином, дружина була зайнята, але передала подарунок сертифікат на побутову техніку, рекомендувала купити посудомийну машину.
Олександр ще до свята вручав подарунок, все встановили. Мати потім цілий вечір розповідала гостям, як тепер у них життя полегшилось. Тепер після свят гори посуду не проблема все забере посудомийка.
Подарунок від Злати з родиною на цьому тлі загубився. Вони вручили путівку для батьків справжню весільну мандрівку. Вартувала вона значно більше, та у тіні гучного подарунка від брата виглядала блідо.
Батьки з’їздили, відпочили, навіть подякували Златі, але зауважили гроші витрачено ні на що, а от посудомийка служить щоденно.
А далі й почалося мати при кожній нагоді вихваляла сина. Син у столиці, велика людина, зробив карєру, має квартиру, дружину, сина і все в одного.
Одна дитина, підкреслювала мама, а не троє, як у вас. Нашо так багато, як усіх забезпечити? Зараз легко, а далі? От Сашко…
У Сашка квартира за останнім словом пилосос сам прибирає, світло вмикається за рухом, посуд мийка, їжу замовляють, домробітниця двічі на тиждень приходить
Мамо, я все сама справляюся, чоловік і діти допомагають.
Та ні, а от Сашко
Ось у Сашка…
А ось твій брат…
Час минав, діти Злати виросли. Київських вузів вони не закінчували, але освіту здобули у рідному місті, та й всі з відзнаками. Але й тут мати мусила щось сказати.
Ну не вийшло у вас гарних дітей виховати. Он у Сашка Микита
Мамо, у нас добрі діти, а про Микиту ти не все знаєш! Ми ж у них бували, там не все так гладко. Я відразу помітила.
Не переконуй мене, якщо у тебе нічого не вийшло, то й у дітей тим паче не вийде. Нажили лише проблем!
Так, мамо, я ніщо, бо не у Києві працюю! Чоловік хороший, але не так, як треба! Діти відмінники, але не столичні!
Квартира затишна, але не з домробітницею. Пилосос і посудомийка, ним треба самим управляти.
Вам допомагаємо, але не так, як від сина з Києва. Ваш Сашко й на ліки грошей не перешле, все витрачає!
Він видатна людина, а я для вас ніхто!
Одного разу Олександр приїхав до батьків. Мати думала в гості, а він, виявилося, назавжди. Дружина подала на розлучення, з роботи тестя вигнали, з сином серйозні проблеми.
В рідному місті роботи не знайшов: зарплата мізер у порівнянні до столичної.
Злато, вирішили ми, йому треба бізнес свій відкривати. Не гоже йому простим інженером працювати після київського життя, сказала мати.
Вирішили то робіть, знизала плечима Злата.
А від тебе треба допомога. Гроші, кредит. Вам же нічого не треба не у столиці.
Так він же вже не у Києві, час спуститись на землю.
Тобі нічого не треба, а йому треба, він
Мамо, ми допомагаємо дітям, вам. Нам теж треба машину міняти, то й інші витрати є.
Машина почекає. Для Сашка гроші потрібні!
Знаю, мамо. Для Сашка все важливіше! Як поїхав у столицю так і почалося. Я не рвалася вчитися у Києві, та й тут мені не допомагали.
Дідова хата пішла на інститут брата. Дідова машина катала його по Києву, бо великій людині треба транспорт.
Я ж теж просила хоч у борг на візочок для близнят не дали. Думала, ми з дітьми у брата в Києві гостювали? Ні. Лише посилки через нас передавали. Ми зупинялись у готелі його дружині не сподобались, бо з провінції!
Його розлучили, допомоги потребує, помешкання тепер не має.
І машини немає син розбив.
Давай не обговорювати його біди, просто допоможемо?
Ні, мамо! У нас в місті робота є, і зарплати достойні. Ба ні для нього мізер. Для нас нормально, йому копійки.
Що можу дати? На бізнес, машину, квартиру? Ні, мамо! Для столичної людини непристойно брати гроші у злиденної сестри з області, яка й людиною не стала!
Чого ти так зі мною?
Все добре, мамо. Просто усвідомила: людиною у вас став лише мій брат. Він тепер у вас живе от нехай і допомагає. Його черга.
Злато! Ти змушуєш нас продавати квартиру! Тобі байдуже, що буде далі?
Це я змушую? Не забудьте собі бодай кімнату купити.
Квартиру батьки продали, купили тісну стару однокімнатну. Решту грошей віддали Олександру, з якими той поїхав у Київ. Що ж йому тут робити, в якомусь містечку?
На бізнес гроші скінчилися, і знову Сашко повернувся до батьків. У єдиній кімнаті стало тісно, та що поробиш?
Розкладачка на кухні, зате встиг побувати в людях. Як видно, не на того зробили ставку батьки як то кажуть, прогадали…
Що думаєте з цього приводу? Діліться враженнями в коментарях, ставте вподобайки!
