Немає щастя без випробувань
Як ти могла в таке вплутатися, дурненька дівчинонько? Хто тепер прийме тебе з дитиною під серцем? І як ти її піднімеш? На мою допомогу навіть не сподівайся. Я й так тебе виростила а тепер ще й твого малюка? Тут ти мені не потрібна. Збирай речі й забирайся з мого дому!
Катерина мовчки слухає, опустивши голову. Остання надія, що тітка Оксана пустить її переночувати хоч трохи, поки не знайде роботу, розтанула просто на очах.
* * *
“Якби мама була живою…”
Батька Катя не знала, а маму було збито пяним водієм на переході ще пятнадцять років тому. Дівчинку ледве не відправили до інтернату, коли несподівано зявилася далека родичка троюрідна сестра матері. У тітки Оксани була стабільна робота і власний будинок під Харковом опіку оформили без складнощів.
Тітка мешкала на околиці південного містечка, де влітку панує спека, а взимку проливаються дощі. Катя ніколи не голодувала, завжди одягнена й привчена до праці. Дім, двір, городина, живність роботи вистачало. Можливо, не було материнської ласки, але кому це важливо?
Катерина добре навчалася і після школи вступила до педагогічного коледжу. Безтурботні студентські роки промайнули швидко, але ось усе закінчилось: екзамени здані, і вона повернулася у місто, що стало рідним. Однак повернення не було радісним.
Випустивши пар, тітка Оксана трохи охолола.
Все, досить, йди з очей, не хочу тебе бачити.
Тітко Оксано, а можна хоч…
Ні, я вже все сказала!
Катя мовчки взяла валізу й вийшла на вулицю. Хіба таке повернення вона собі уявляла? Принижена, відкинута, ще й вагітна термін короткий, але вже не хотіла ховатися.
Треба було шукати житло. Вона йшла вулицями, заглиблена у думки, не помічаючи нічого довкола.
Влітку на півдні достигають яблука і груші, абрикоси відливають сонцем. На виноградниках звисають важкі грона винограду, а під щільним листям ховаються темні сливи. До повітря прилинали пахощі варення, смаженого мяса й свіжого хліба. Було спекотно, і Катерині закортіло пити. Підійшовши до хвіртки, вона покликала жінку біля літньої кухні.
Можна напитися води?
Пані Галина, кремезна жінка близько пятдесяти років, обернулася: Заходь, якщо з добром прийшла.
Зачерпнула кухлем із відра і подала дівчині. Та втомлено сіла на лавку, відпиваючи воду.
Можна посидіти трохи? Жарко…
Авжеж, дитино. Звідки ти така з валізою?
Коледж щойно закінчила, хотіла вчителювати. А жити ніде. Може, знаєте, хто кімнату здає?
Галина уважно подивилася: акуратна, але втомлений погляд, ніби труднощі не відпускають.
Можеш у моїй хаті лишатись. Юрба тут не завадить, ще й у господарстві допоможеш. Платити багато не треба, та щоб порядок був. Якщо згідна покажу кімнату.
Перспектива квартиронаймачки Галину тішила зайва копійка ніколи не зайва, особливо в селі. Син далеко, навідується рідко буде з ким вечори коротати.
Катерина, не вірячи такій удачі, поспішила за хазяйкою. Кімната хоч і маленька, зате затишна: вікно у сад, стіл, два стільці, ліжко й старенька шафа. Що треба. Швидко домовилися за оплату 3000 гривень на місяць. Переодягнувшись, Катя вирушила до відділу освіти.
Ось так і закрутилися дні: робота, дім, робота. Ледве встигала календарні листки зривати.
Вони з Галиною подружилися, та виявилася доброю, хазяйновитою, і сама привязалася до Катерини. Та допомагала з господарством, увечері пили чай у садовій альтанці осінь у цих краях не настає одразу.
Вагітність перебігала легко. Катю не нудило, обличчя лишалось чистим, тільки округлилось. Вона розповіла Галині свою історію звичайну, як у багатьох.
На другому курсі Катя закохалася у Артема симпатичного хлопця із заможної родини, батьки викладачі університету. Його майбутнє вже було вирішене: навчання, аспірантура, карєра поруч із сімєю. Гарний, вічно усміхнений, душа компанії, він подобався багатьом дівчатам. Але обрав Катю. Може, щось у її скромній усмішці, добрих карих очах, у лагідній натурі. А може, відчув рідну душу ту стійкість, що є в тих, хто труднощі з дитинства знає.
Незабутній той день. Вранці Катя зрозуміла: їсти не може, запахи дратують, нудить от уже кілька днів, а ще й затримка. Як вона так? Купила тест, повернулась до гуртожитку, випила води і почекала. Дві смужки. Дивилась на них, не вірячи: дві. Ось-ось іспити, й тут таке! Що скаже Артем? На дітей поки не наважувалися.
Та несподівано жаль про крихітне життя в серці відступив, натомість зявилась ніжність.
Малесенький прошепотіла вона, обережно торкаючись живота.
Артем, дізнавшись, одразу повів Катю до батьків. А далі все як у страшному сні: запропонували зробити аборт і самій після випуску їхати світ за очі мовляв, Артемові треба карєру будувати, а ти не пара.
Що було після Катя лише здогадується. Наступного дня Артем мовчки зявився у кімнаті, поклав на стіл конверт із грошима і пішов, навіть не глянувши у вічі.
Про аборт Катя й думки не мала. Вона вже любила дитину. Це була її частинка, її надія. Гроші, звісно, прийняла знала, стануть у пригоді.
Вислухавши цю оповідь, Галина тільки зітхнула: Буває гірше, повір. Молодець, що не відмовилась від дитини це дар Божий. Хоч воно й нелегко зараз, та може на добро.
Про прощення Артема Катя й думати не хотіла. Вона не могла стерпіти приниження, його легку зраду.
Час минав. Катя вже не працювала, незграбно походжала двором, очікуючи маля. Хто саме народиться, так і не дізналась на УЗД не сказали: аби здоровий.
В кінці лютого, в суботу, у Каті почалися перейми, і Галина повезла її до пологового під Харковом. Пологи минули легко на світ зявився міцний хлопчик.
Івасик… шепоче Катя, гладячи його румяну щічку.
У палаті вона зійшлася з іншими мамами. Ті розповіли, що два дні тому дружина прикордонника теж тут народила дівчинку. Вони навіть не одружені жили так, разом.
Уявляєш, квітів приніс купу, цукерки медсестрам, коньяк. Щодня приїжджає на позашляховику, а вона все “не хочу дітей”, потім залишила записку й пішла, сказала, не готова.
А дитина?
Годують із пляшечки, та медсестра каже: добре було б молоком маминим. Але в кожної свої турботи…
Коли немовля принесли на годування, медсестра питає:
Може, хто погодує? Слабе дуже.
Дайте мені, тихо сказала Катя, поклавши сонного Івася у ліжечко і беручи дівчинку на руки.
Яка ж маленька, світловолоса! Назвала б Маринкою
Порівняно з міцним Івасем дівчинка здавалася зовсім крихітною.
Катерина приклала її до грудей і та одразу заснула, вмостившись до тепла.
Бачите, слабенька, зітхнула медсестра.
Так Катя почала годувати двох.
Через два дні медсестра повідомила: приїхав тато дівчинки, хоче подякувати матері, яка годує його доньку. Так Катя познайомилася із прикордонником, капітаном Дмитром Ковальчуком невисоким, із гострим поглядом блакитних очей.
Подальша історія облетіла весь пологовий, а потім і все містечко про це згадували ще довго.
У день виписки на подвірї зібралися лікарі, медсестри, санітарки. Біля сходів чекав позашляховик, прикрашений синіми й рожевими кульками. Молодий офіцер у капітанських погонах допоміг Каті сісти в авто, де вже чекала Галина, подав синій і рожевий куточки з малюками.
Під оплески й сигнал машини автівка рушила дорогою і незабаром зникла за поворотом.
Ось так буває ніколи не знаєш, куди приведуть твої вчинки. Катя дивиться у вікно, притискає до себе обох малечу, а Галина лагідно усміхається, дивлячись на неї. Салон наповнений ароматами свіжих квітів і дитячої присипки. Капітан Дмитро, ще вранці стоячи перед нею навколішки й просячи руки і серця, веде машину, кидаючи погляди у дзеркало крихітна Маринка спить, обійнявши Катин мізинець.
Попереду їх чекає дім і не просто дім, а оселя, сповнена любові. Чай із варенням, старенька шафа, куди вже незабаром складуть іграшки, і життя несподіване, але на диво змістовне.
