— Нічим тобі виправдатися переді мною. — Олеся різко підняла руку, показуючи матері на двері. — Іди геть!
Олеся вийшла з технікуму і пішла у протилежний від зупинки бік. До 8 Березня залишалося кілька днів, а вона ще не придбала подарунок бабусі. Весь час не могла вибрати. Вона квапливо йшла до крамниці, коли в сумці пролунав приглушений дзвінок телефону. Олеся зупинилася й дістала його. Бабуся.
— Бабусю, я вже скоро приїду, — промовила Олеся.
— Добре, — відповіла бабуся.
Олесі здалося, що та ще щось хотіла сказати. І голос у неї був якийсь дивний, наче винуватий.
— У тебе все гаразд? — поспіхом запитала Олеся, поки бабуся не перервала з’єднання.
— У мене все добре. Тільки… приходь швидше. — І бабуся поклала трубку.
Олеся сховала телефон у сумку, розвернулася й пішла до зупинки, здогадуючись, чому бабуся просила її скоріше повернутися додому. «Щось явно сталося. Але чому бабуся не сказала про це по телефону? Треба передзвонити, а то помру від тривоги…» Але в цю мить вона побачила, що до зупинки підходить її автобус, і кинулася бігти, щоб встигнути.
«Може, вкрали гаманець у крамниці, і бабуся дуже засмутилася? А може, їй стало погано, піднявся тиск? Схоже на те. І чому цей автобус так повзе? Всі світлофори назбирало. Швидше б уже…» — думала Олеся, мучилась невідомістю й нетерпляче дивилася на місто за вікном.
Ось і її зупинка. Нарешті. Вона вийшла з автобуса й поспішила до дому. Увійшовши у двір, кинула погляд на вікна квартири. Ще світло, а в кімнаті горить лампа. Олеся відчула тривогу за бабусю й побігла до під’їзду. Біля дверей вона спинилася, шастаючи у сумці за ключами.
— Та де ж вони?! — скрикнула нетерпляче Олеся.
І тут клацнув замок, двері відчинилися, і виглянула бабуся.
— Ти що, під дверима мене чекала? — здивовано спитала Олеся.
— Заходь, — коротко відповіла бабуся й відчинила двері ширше.
Олеся увійшла у передпокій і уважно подивилася на бабусю. Від неї не втекло, що та хвилюється.
— Що сталося, бабусю?
— Сталось, Олесю… — Бабуся озирнулася на притворені двері в кімнату, потім нахилилася до Олесі й тихо промовила: — У нас гості.
— Хто? — так само тихо запитала Олеся.
Збудження бабусі раптом передалося й їй. У голові мелькали образи й імена тих, хто міг так несподівано прийти й збити з рівноваги завжди спокійну бабусю.
— Зараз побачиш. Роздягайся, — поспішила її бабуся.
Олеся зняла куртку й, вішаючи її, помітила на вішалці чуже жінНаступного дня Олеся прокинулася з важким почуттям, але зрозуміла, що нарешті може жити далі, не озираючись у минуле.
