9 червня
Сьогодні був просто неймовірний день. Все почалося з того, що я, спокійно смакуючи смачний черешневий пиріг у «Світанку» нашій затишній львівській кавярні несподівано побачила, як до мого столика впевнено прямує незнайома жінка. Вона без дозволу сіла навпроти і, навіть не припиняючи оглядати мене прискіпливим поглядом, мовила:
Ваш чоловік батько мого сина.
Я подивилася на неї рівно й холодно, як тільки вмію. В такі моменти, напевно, в мені прокидається вся впертість наших західноукраїнських жінок.
І скільки років вашому хлопчику? запитала я спокійно, немов подібні новини чую щодня й це нічого не означає.
Вісім, відповіла Марина, стискаючи губи. Видно, вона чекала істерики, сліз чи криків у відповідь, але їх не дочекається.
Дуже добре, я ледь усміхнулась, відламуючи шматочок пирога. Ми з Артуром одружені лише три роки. Все, що було ДО мене, мене вже не цікавить. Єдине, я підняла брову з легкою цікавістю, а сам він знає?
Ні! буркнула Марина, зручніше вмощуючись на стільці. Але це не має значення! Я подаю до суду на аліменти! І він мусить платити, ясно?
Заплатить, звісно, кивнула я. Артур любить дітей і якби знав раніше, обовязково допомагав би й вашому синові. Як його звати?
Назар, випалила Марина, а потім гнівно стисла кулаки. Ти що, зовсім не хвилюєшся, що твій чоловік має дитину на стороні?
Я вже казала, мене не обходить минуле Артура, мою посмішку складно було стерти з обличчя. Розуміла, за кого вихожу. Зрештою, як і будь-який 30-річний чоловік, в нього могли бути стосунки. Це нормально, так відбувається у житті. Головне зараз те, що я його єдина.
Побачимося у суді, кинувши це через плече, Марина швидко підвелася й залишила після себе важкий шлейф парфумів. Я ледве стрималась, щоб не зморщити носа запах був просто несамовитий, мовби вона вилила на себе півпляшки.
Ну що ж, нехай пробує, задумливо сказала я собі, доїдаючи пиріг. Здивуюсь, коли дізнається, що офіційно Артур отримує всього 12 тисяч гривень… Весь бізнес оформлений на його батька, ще й доглядає зараз за хворою мамою. У кращому випадку, копійки отримає.
Зізнаюся, стало жаль цього Назарчика. Може, варто провідати їх? Побачити, як живуть. Можливо, домовимось про справді гідну суму на дитину… Якщо Назар справді його син, а не чергова вигадка. Хоча таких жінок, як Марина, я вже бачила…
*****
ДНК-тест зробили дуже швидко гроші й тут вирішують багато. Як і припускала, результат однозначний: Назар син Артура.
До речі, хлопчик здався мені занадто покірним і наляканим. За увесь той час, що ми провели біля кабінету, Назар ні разу не попросив мультики, не бігав по коридору, не шумів і навіть майже не рухався. Просто сидів і дивився в нікуди Це занепокоїло мене ще більше. Я переконалася: мушу відвідати їхній дім.
Мені відразу впали у вічі деталі: квартира в новобудові на вул. Зеленій, консьєрж, просторий передпокій, модний ремонт.
Суд через тиждень, сказала Марина, відчиняючи двері, хоч і не дуже радо. Там поговоримо.
Я хотіла б ближче познайомитись із Назарчиком. Адже Артур хоче брати участь у його житті, можливо, навіть забирати на вихідні, пояснила я.
Я тобі не дозволю! вигукнула Марина сердито.
Суд вирішить. Це його право. Щось я тут не бачу жодної іграшки повела я очима по кімнаті.
Немає зайвих грошей на цю дурню, зневажливо кинула Марина. Ледве вистачає на їжу та одяг. Які ще іграшки?
Справді? я кивнула на її дорогу сумку, елітну косметику, фірмові речі усе це випирало з кожного кутка. Вам справді не вистачає грошей?
Я молода, маю право на нове життя, зверхньо прошипіла Марина, їй явно не сподобався мій тон.
А син із ким лишається, поки ви бігаєте на побачення? питала я, бо вже мала негарне враження.
Він вже не малий, може сам вдома посидіти. Маєш ще щось запитати? Якщо ні, побачимось у суді!
Я наполягатиму, щоб звітували за кожну копійку, виділену на дитину, сказала я. Я більше не хотіла залишатися в цій атмосфері. Мене щиро жахало, як можна так ставитися до рідної кровиночки! Боюсь, що рішення суду Марині не сподобається
**********
Суд постановив: позов Липової Марини Григорівни задовольнити частково. Визнати, що Малин Артур Іванович батько Липова Назара Артуровича, внести зміни в свідоцтво про народження. У позові про стягнення аліментів відмовити. Зустрічний позов Артура щодо визначення місця проживання дитини задовольнити
Я дивилася на Артура й ледь стримувала радість. Єгор тепер Назарчик нарешті буде з нами. Можливо, хтось скаже, що забрала дитину в матері, але це було єдиноправильне рішення. Усі сусіди Марини в один голос твердили, що Назар їй не потрібен, що вона постійно кричить на нього, часто бє і навіть не соромиться чужих очей. А ще висновок психолога: дитину варто забрати від матері, аби уникнути біди. Вчителі та вихователі також її не захищали
Тепер Назар матиме власну затишну кімнату, купу іграшок, компютер, але найголовніше підтримку і любов. Ту любов, якої він, здається, ніколи не мав. Ми з Артуром всією душею готові стати для нього справжньою родиною.
