Новорічний сюрприз: наречена, до якої ніхто не був готовий
Тарас, Ярослав і Богдан з дитинства були нерозлучними. Хоча професії й характери в них були різні, дружба витримала всі випробування. Тарас одружився першим — не через велике кохання, а радше тому що «так треба». Але з часом між ним і Оленою з’явились повага та ніжність.
Потім до шлюбу пішов Ярослав. У нього була справжня історія кохання — яскрава, взаємна, щаслива. Його дружина Наталя швидко зблизилась із Оленою, і тепер пари часто проводили час разом.
Богдан же залишався холостяком. Він не поспішав одружуватись, жартував, що йому легше дихати на свободі. Та цього Нового року він оголосив: приїде не сам, а з дівчиною. І що вперше за всі роки хоче представити її друзям.
У будинку Тараса кипіли приготування: ялинка прикрашена, м’ясо маринується, шампанське охолоджується. Ярослав із Наталею вже приїхали з маленьким сином Данилком. Усі хвилювались: яка вона? Та, яку Богдан, завжди такий вибагливий, вирішив привести на свято?
— Напевно, якась топ-менеджерка з дипломом Сорбонни, — пожартував Ярослав.
— Або співачка з ТВ, — додав Тарас.
— Годі вам, — знервувалась Олена. — Якою б вона не була, головне, щоб він був щасливий.
Коли в двері подзвонили, Тарас поспішив відчинити. На порозі стояв Богдан… із Соломією.
Наречена Богдана вразила всіх. Невисока, огрядна, у блискучій короткій спідниці, з яскравим макіяжем, нарощеними віями та довгими, розмальованими нігтями. На голові — строкаті коси, під пальтом — шкіряний топ.
— Усім привіт! Я так радий з вами познайомитись! — захлопала віями Соломія. — Ви, мабуть, Олена й Наталя?
Дружини, зберігаючи напружені посмішки, подали їй руку. Усі явно збентежились, але намагались триматися. Ніяковість повисла у повітрі.
На кухні дівчата намагались її зайняти справою. Соломія з ентузіазмом взялась чистити овочі, рубати зелень, терти буряк. Дивно, але робила все швидко й акуратно. Олена з Наталею переглянулись — очікували провалу, а отримали справжню помічницю.
— А ти де працюєш? — обережно запитала Наталя.
— Я стилістка, — відповіла Соломія. — Працюю з журналами, роблю фотосесії. Ось нещодавно була в дитбудинку — знімала діток. Хочу, щоб у них залишились світлі спогади.
І це знову здивувало. Зовсім не в’язалось із її образом. Але ще більше вразило те, як Соломія спілкувалась із дітьми. Вона весь вечір гралась із Данилком та восьмирічною Марійкою, дочкою Тараса.
Коли прийшов час розкривати подарунки (у друзів була така традиція — до півночі), в коробках від Соломії виявились душевні сюрпризи — підібрані з урахуванням смаків кожного.
А наступного ранку, коли інші ще спали, Соломія вже ліпила сніговика із дітьми у дворі. У будинку пахло кавою, а на кухні стояли акуратно розставлені чашки.
— Вона чудова, — тихо сказав Тарас Богдану. — Тримайся за неї.
— Пощастило тобі, — додала Наталя, з вдячністю згадуючи, як хоча б одну ніч поспала спокійно.
І тільки тоді всі зрозуміли, як сильно помилялись. Зовнішність була оманлива. А Соломія виявилась саме такою — доброю, щирою, надійною. Такою, про яку мріє кожен чоловік, навіть якщо не відразу це усвідомлює.
