«Сюрприз» від колишнього
– Остапе, зупинись! гукала Оксана у прочинене вікно.
Але хлопець її вже не чув.
Сів у свій «Жигуль», завів двигун. Оксана вихором кинулася до дверей, схопивши телефон.
Поки мчала сходами з четвертого поверху, раз по раз набирала його номер але Остап на дзвінки теж не відповідав.
В голові тоді була лише одна думка: «Тільки б устигнути!»
Мабуть, Господь почув її молитви. Бо коли Оксана вискочила з підїзду, Остап ще прогрівав машину.
Побачивши її розхристану й без пальта, він здивувався й опустив скло:
Що трапилось, Оксано? На тобі й обличчя нема!
У тебе… Там під машиною…
Оксана так захекалася, що навіть слів зібрати не могла. Просто впала на коліна й полізла під автівку.
Їй було байдуже і на мокрий сніг, і на плями на джинсах.
Висунулася вона вже з облізлим та худятком котом. А Остап стояв, не розуміючи, що відбувається.
Оксано, що це за цирк? Я на роботу вже спізнююся!
Там під машиною кіт сидів, я з вікна помітила. Боялася, що ти поїдеш і…
Кіт? Ти через нього так зчинила ґвалт? посміхнувся Остап. М-да…
А хіба котам не хочеться жити? Оксана здивовано подивилася на Остапа.
Та якби хотів жити не ліз би під машину! Та й мав би сили втекти, як почув би мотор.
Не втік би, Остапе. Подивись на нього ледь дихає, навіть нявкати сили не має.
Ну врятувала молодець. Прийдеш додому візьми цукерку з вази й напиши пост у фейсбуці. А мені треба їхати. Побачимось увечері.
Оксана, тримаючи кота, мовчки дивилась вслід віддаляючійся «Ладі».
Вперше за ці роки помітила в Остапові таку байдужість. Раніше не звертала на це уваги…
Кіт був знесилений. Ледь дивився. Але в цих очах Оксана побачила вдячність. Справжнісіньку котячу вдячність.
Вона вернулась додому, одяглася, взяла гривні, викликала таксі.
Куди їдемо? усміхнувся водій-таксист, коли Оксана сіла ззаду з котом на руках.
До ветеринарної клініки, якнайшвидше.
О, якраз знаю добру клініку тут поряд. Якщо не принципово відвезу туди. Лікарі там золоті руки.
За пятнадцять хвилин Оксана з котом уже чекали у черзі до ветеринара. Людей було багато, кожен із своїм хвостатим другом і бідами…
А що з вашим трапилось? спитала бабуся з малим песиком.
Знайшла під машиною. Мабуть, цілу ніч там протягнув. А мороз який…
Ой лишенько! Давайте я вас без черги пропущу ми з Тарасиком на плановий огляд, а у вас тривожніше.
Ви серйозно?
Авжеж. Свій до свого по своє.
Дочекалася Оксана прийому, дуже хвилювалась, поки лікар оглядав кота. Потім ще прийшлося чекати на результати аналізів.
Антон дзвонив кілька разів, але Оксана не відповідала думала лише про кота.
Нарешті лікар глянув у її бік:
До вас питання, задумливо мовив. Ви кота підібрали на вулиці?
Під машиною, так. Мабуть, змарнів там всю ніч.
Має обмороження, але головна біда хвороб багато. Потрібне тривале лікування. І коштуватиме воно недешево. Ви готові взяти відповідальність? Якщо ні, будемо шукати нового господаря.
Оксана знала, що лікування займе час і гроші, але до такого не була готова.
Глянула кітові у вічі. Він не просив, не жебрав Просто тихо дивився з тією ж вдячністю і ніби казав: «Якщо не візьмеш зрозумію».
Я готова! впевнено промовила Оксана. Буду поруч стільки, скільки треба.
Гаразд, залишимо його в стаціонарі на два тижні, а потім призначу курс лікування.
Лікар усміхнувся:
Дякую вам. Мало хто нині здатен на щось подібне.
Оксана погладила кота, пообіцяла йому повернутися.
Назвала його Мироном. І Мирон повірив їй навіть спромігся нявкнути їй на прощання.
Додому Оксана повернулась під вечір, виснажена, лише спати хотілося, бо завтра ще й на роботу. Але її вже чекав Остап невдоволений.
Де тебе носить?! Ти чула, скільки я дзвонив?
Вибач, пригадала важкий день, втомлено відповіла, знімаючи пальто і прибираючи Остапові черевики з порогу.
Що ти там робила, аж так втомилася? Сьогодні ж вихідний.
У ветеринарці була. З котом.
З яким ще котом?
З тим, що під твоєю машиною діставала.
Ти весь день на кота витратила? Оце новини…
Не важливо, вуличний чи ні, закипала Оксана. Йому потрібна допомога.
А я тут голодний додому приїхав, а вдома й їжі нема!
Ти не дитина, зітхнула Оксана. Пельмені в морозилці. Хочеш зготуй.
Я що, на смітнику себе підібрав, щоб пельменями харчуватись? Я працював увесь день!
Незважаючи ні на що, Оксана приготувала Остапові вечерю саме ту, яку він любив. Подяки не дочекалася…
Через два тижні вона нарешті забрала Мирона з клініки.
Все потрібне вже купила, але Остапу досі не казала, що кіт житиме з ними. Думала, що він сприйме це спокійно квартира її, Остап ще не чоловік, навіть пропозиції не робив.
Та Остап влаштував справжній скандал, побачивши кота.
Ти привела у дім того дворнягу?! Що з тобою, Оксано?
Я врятувала його і буду доглядати сказала спокійно.
Скільки грошей на нього витратила? І ще витрачатимеш!
Це мої гривні, як хочу так використовую. Ти майже й продуктів не купуєш, хоча їси залюбки.
У мене автівка, вона вимагає вкладень! перекладав відповідальність Остап.
Мирон його звати.
Ще й імя вигадала? Тобі до психіатра треба!
Ту ніч Оксана провела на іншому ліжку, в іншій кімнаті. Вночі думала про стосунки. Життя разом трохи менше року, а щось давно вже тріщить. Остап став зовсім несносним, принижує, підвищує голос… Дала йому ще шанс. Але Остап не змінився продовжував скандалити через Мирона. Все частіше казав, що кота треба винести на двір.
Одного разу Оксана не витримала:
Остапе, я тебе не люблю. Та й ти мене. Досить мучити одне одного.
Це до чого?
Завтра збираєш речі й ідеш. Мені потрібен спокій.
То я скандалю, а ти кота тягнеш у дім без розмов?
Якщо кота не приймеш не житиму з тобою. Шукай іншу, без тварин. Або купи свою квартиру й там встановлюй порядки.
Настав її вихідний ідеальний час для розриву.
Остап збирався довго, мовчки. Оксана заварила чай на кухні, коли подзвонила начальниця:
Оксаночко, пробач, але без тебе сьогодні ніяк. Дуже прошу на годинку.
Вона глянула на Остапа, який гнівно розпихав речі в сумку. Сказала, щоб ключі залишив у поштовій скриньці, й рушила на роботу.
За годину повернулася додому таксі.
Як Мирон, ваш кіт? впізнав знайомий таксист.
Все добре, дякую. Можна швидко додому?
Коли підїхали до підїзду ключів у скриньці не було, машини Остапа теж.
Піднялась на четвертий поверх двері замкнені. Відкрила своїм ключем у квартирі порожньо. Ані речей Остапа, ані компютера, ані інструментів. Та головне Мирона немає. Й переноски його немає.
Оксана як божевільна бігала квартирою, кликала кота, але зрозуміла це Остап забрав його. Подзвонила йому:
Остапе, ти зовсім вже? Навіщо Мирона забрав?!
Це тобі від мене «подяка», Оксанко! Захочеш приповзеш на колінах просити назад, може й віддам!
Тобі що, геть розуму нема? Він хворий, особливий догляд потрібен!
Телефонний дзвінок урвався Остап вимкнув трубку.
«Де тепер шукати?» ридала Оксана, сидячи на підлозі під стіною.
Знала: до знайомства Остап квартиру винаймав, та з якого села не казав. Обіцяв показати «маленьку батьківщину», але так і не зібрався.
Оксана не спала аж до ранку, а зранку пришвидчено поїхала на його роботу, де дізналася від начальника, що Остап взяв відгул. Сказала, що сталося, він запевнив поговорить із ним.
Стоячи, вона почувалася зовсім самотньою, коли знов побачила знайомого таксиста:
Вас підвезти?
Будь ласка ледь вимовила Оксана. Сіла.
І тут задзвонив телефон незнайомий номер.
Алло!
Ви Оксана?
Так, хто це?
До нас учора приїхав Остап, ваш хлопець, живе поки у мого чоловіка, там же з ним і кіт Скористався нашим прихистком, та видно кіт скучає, сумний, нявкає. Чула Остап через нього, мовляв, вас назад верне. Але мені шкода кота. Приїжджайте, забирайте, поки його нема вдома.
Не годуйте його звичайним кормом, у нього дієта! Я зараз буду, скажіть адресу!
Таксист вислухав її історію й мовчки помчав.
Коли підїхали, все було, як у сні Оксана блискавкою піднялася на третій поверх, забрала кота й перенесення, подякувала жінці, повернулась до таксі.
Коли їхній дім зник за рогом, Оксана нарешті видихнула.
А дорогу додому проплакала шматком у горлі стояла людська доброта: бабуся в клініці, таксист, жінка, яка віддала їй Мирона. Поки на світі є такі люди, добро буде перемагати зло.
Хочете, я підбіду поряд, на випадок, раптом ваш колишній зявиться? спитав таксист.
Дуже хочу.
Викликала замочника, змінила замки. А Віктор так звали таксиста сидів з Мироном. Кіт вдячно муркотів у нього на колінах.
Оксана була неймовірно вдячна Віктору за підтримку. Отак і закінчилася ця історія.
Потім їхня дружба з Віктором плавно перетекла у щось більше в справжнє кохання.
А про Остапа хочеться згадати кілька теплих слів…
Господар квартири, де він пересиджував, вигнав його ще того ж дня не стерпів криків на свою жінку. Ще й підсив «фінгал» на память під око.
На роботі теж довго не церемонилися змусили написати заяву за власним бажанням.
Остапу нічого не залишалося, як вернутися у свій райцентр чи селище
Бо так чинити не можна. Треба любити тварин, а якщо не любиш хоча би… хоча би не робити їм зла.
А Оксана з Мироном і поруч із добрими людьми розпочали нову, світлішу сторінку свого життя.
