Непотрібна потрібна внучка
Он, дивись, це вона! Точно кажу! прошепотіла поважна жінка присадкуватому чоловікові. Давай хвилинку поспостерігаємо.
Маленька дівчинка років пяти мирно гралася у пісочниці у київському дворику, намагаючись спорудити справжній палац для принцеси. Хоча її «шедевр» більше нагадував величезного млинця зі зсілої манки, Марічка вперто відмовлялася від допомоги дорослих. Хіба ж принцеси самі не будують свої замки? А ще рів, печеру для дракона і, в ідеалі, бурячок для щастя (бо так сказала бабуся!). Хтось же має охороняти королівство!
Спекотний літній день сяяв над Києвом. Марічка, захована під тентом, не мала жодних незручностей, чого не скажеш про її батьків. Мама відійшла в тінь, злякавшись теплового удару, та ще й відправила тата по прохолодні напої з морозивом без цього влітку ніяк! Надія, відволікшись на дзвінок, на хвильку випустила доньку з поля зору. А для підозрілих спостерігачів ця хвилька стала шансом.
Привіт, малявко, влаштувалась поруч жінка, геть не соромлячись нахабності, від чого Марічка ледь не перевернулася. Впала на палац, зруйнувавши химеру дитячої мрії просто на очах! Сльози вже виглядали з-під вій, адже усю працю змило наче дощем! Не плач, це ж лише пісок! Ось захочеш, я тобі палац із мармеладу збудую.
МАМО! на повні груди заверещала Марічка, відчайдушно згадуючи усі правила безпеки з садочку та від мами з татом.
Підскочивши як зайчик, вона кулею вилетіла з пісочниці, ледь не потрапивши в обійми якогось чужого дядька, що намагався її зупинити.
Надія, почувши цей голос, бігла до дитини, не помічаючи навіть, як телефон випускає на клумбу. Крик в трубці ще лунав хвильку, аж поки зв’язок не обірвався.
Моя дівчинко пригорнула Надія доньку. Що сталося, сонечко?
Там там якась тьотя дивна! І дядько! Хотів мене зловити! Мамо, мені дуже страшно!
Тут і тато сімейства підбіг. Коротко оглянувши доню, переконався, що та ціла й неушкоджена, перевів уважний погляд на тих, хто її налякав.
Жінка років шістдесяти глянула на них з виразом, що змішував образу, гіркоту й трохи подиву. Ця мала суща копія її Мишка в дитинстві! Усе в дівчинки від веснянок до зачіски, навіть той впертий нищівний погляд
Далеко ж ти втекла, з притиском почала вона, розглядаючи колишню невістку. І як тобі в голову прийшло забрати мою внучку аж під Жмеринку?
Оресте, забери Марічку додому, я тут сама розберусь, спокійно посадила дівчинку на руки чоловіку Надія. І, будь ласка, зателефонуй татові. Нехай когось з хлопців пришле.
Е ні! Я повинна познайомитися з внучкою! обурилася жінка, хоч і не рвонула навздогін лелеці-швагру. Бо ж Герої України на вигляд, ну й Бог з вами Чому ніхто не попередив, що Надійка знову заміжня?
Тамаро Іванівно, витягнула з презирством Надія, розглядаючи даму з голови до ніг. Про що взагалі йдеться? Яка ще внучка? Чи у вас провали в памяті? Давайте нагадаю
***********
Як наш майбутній хлопчик? замилувалася жінка, коли син із дружиною повернулися з пологового.
У нас буде дівчинка, я вже казала, натягнуто усміхнулася Надія, мріючи, аби свекруха нарешті вийшла за поріг і не поверталась тиждень. А ця жінка останнім часом лише спати додому ходить! Приходить і ніби шафа заїхала: від неї не сховаєшся.
Помилилися лікарі! не підлягає сумніву відказала Тамара Іванівна. В нашій родині одні хлопці! Дівчата лиш у сусідів народжуються!
То ви саме тому рідного сина зі свого дому виписали? Бо у його дружини народилася дівчинка? з іронією відказала Надійка, втомившись від безглуздих причіпок. День у день та сама пісня.
Це ж не його дитина! одразу вибухнула Тамара Іванівна, якій такі теми були, як болячка. Таня його просто надурила, а той дурник повірив! МЕНЕ! Мене не захотів слухати! Мати! Півжиття на нього потратила!
Там у Тані результати ДНК на руках. Ви ж самі перевіряли їх раз за разом. Все доводили Льоші, що це підробка.
Та підробка, кажу! Як ви можете сумніватися у мені? зашипіла, ледве стримуючись, аби не влаштувати скандал. Бува ще щось трапиться тоді «радуйся». А спадкоємець родині ой як треба! Аж перед подругами соромно у всіх онуки, а в неї одні нерви.
Я піду відпочину, добре? Голова обертом.
Надія зачинилася у спальні, вкотре задумавшись, чи не зробила помилку, коли пішла під вінець із Мишком. Любити любить, але жити під одним дахом із ТАКОЮ свекрухою це як жити із марафонцем, який тренується о третій ночі. Щось мама казала про життя на своєму «віддаленому хуторі» подалі від «біди»
Раз-два заводила розмову про переїзд. Мішко став на диби.
Як це? Мамку кинути? Батько то ж серіал дивиться день-ночі, толку з нього Брат? З мамою свариться, бо голову має, ось і все. А довідка? Що там довідка зараз такі одрукують, що й Черчилю повірив би…
Тоді Надія просила чоловіка хоча б звести візити мами до мінімуму.
Мати нам добра бажає! гнівно запевняв Михась. Поради дає, хату помагає тримати. Подякуй! Бо постійно зникаєш у спальні
Я там пропадаю, бо від твоєї мами вже оскома на душі! не витримала Надія. Якщо так піде далі, внучки не побачить! Я поїду до батьків! Мій батько полковник, якщо раптом забув.
Після цієї сцени Тамара Іванівна трохи збавила оберти: у гостях бувала таки щодня, але не сиділа від ранку до ночі. Прискіпування теж поменшало мабуть, запас критики був тимчасово вичерпаний. Надійка розуміла: надовго цього не стане, скоро все знову почнеться…
А більше всього дратувало, що ця пані була категорично проти появи внучки. Їй потрібен онук! У їхньому роду інших не буває! Скандал із старшим сином був хрестоматією маразму.
Та й Михась вирішив: у нього лише син можливий! Дівчата нехай ростуть десь у когось іншого.
Народиш дівчинку вижену вас обох на вулицю! пробурмотів якось, будучи пяним, Михась. Не я тобі! Знайдеш кому лапшу на вуха вішати!
Після цих слів у Надії відпала віра навіть у казки. Людині з такими переконаннями ні Сорос, ні Бабин Яр не допоможе. Пора було розривати цей цирк, поки не стало пізно. У тата звязки, все владнає
Народилася, як і очікувалось, чарівна дівчинка. Михась влаштував скандал прямо у палаті, що навіть акушерка ледь не втекла. Довго гудіти чоловікові не дали: охоронець, чоловік при погонах, хутко його вивів.
Наступного дня на Надю накинулася Тамара Іванівна: у грубій формі розповіла все, «що накипіло». Вже коли вдруге почала повторюватися, до палати зайшов справжній архангел чоловік у формі, брову звів і проблеми Тамари Іванівни розчинилися у просторі пологового. Ще й натякнув, що якщо не припинить, мають знайомих у прокуратурі.
Михась хутко подав заяву на розлучення. Але коли йому нагадали, що за українським законом, поки дитині не виповниться рік, по його бажанню не розлучать, одразу переписав документи й подав на заперечення батьківства.
Юрист, який допомагав, ледь на стіну не виліз, коли почув мотив «У нашому роду дівчат не буває». Без експертизи ДНК пробачте
Перепрошую, виграти таку справу майже неможливо. У вашого брата ж теж донька!
То не його!
Ем, є ж результати ДНК.
Підробка! стояв на своєму Михась, підюджений мамою.
Суд визнає її доказом, не сумнівайтесь.
Але експертиза не знадобилася, Надія вирішила годі із цими «Сидоренками» возитися, прийняла позов, стала матірю-одиначкою. Навіщо їй ці зайві проблеми
********************
Ну що, згадали? А Мишка чому з собою не взяли?
Мишко Мишко загинув, вбито зігнула плечі жінка. І твоя донька єдине, що від нього залишилося. Не хвилюйся, ми з неї людину зробимо.
Ви? Людину? З моєї дитини? майже проскреготіла Надія. Ви їй ніхто. Ваш син їй теж ніхто. Так постановив суд! Ще раз вас побачу біля моєї Марічки поліцію викличу! З дідам укріпленим у районі, навіть намагатися не раджу!
Ти не розумієш, у нас більше нікого немає!
Старший син у вас є. В Олексія теж донька, йдіть до них.
Він нас і бачити не хоче, пробурмотіла жінка, ховаючи очі вперше за багато років.
Як же правильно він чинить, задоволено кивнула Надія. Ви нам життя добряче попсували. Хочете, нагадаю, як мою донечку обзивали?
Надіє Юріївно, все гаразд? підійшли двоє кремезних хлопців у формі.
Все добре. Цих громадян треба відправити додому, і бажано раз і назавжди.
Без питань!
Але
Без «але», хлопець зробив крок, і Сидоренки хутенько почимчикували до автостанції, як у казці, де лисиця носитиме журавля на килимку. Надія, усміхаючись, попрямувала додому. Настрій кращий за всі морозива й кавуни світу.
Лиш подумалося:
Треба простежити за цими Сидоренками. Щоб вдома сиділи і навіть носа в наш Київ не совали! Скажу татові вирішить…
І життя далі пісня.
