Ось твоя історія, адаптована для української культури:
Молодою дівчиною прийшла працювати Олеся секретаркою в будівельну компанію. Після школи не вдалося вступити до університету дуже хворів батько, а мами не було зовсім. Він сам її виховував, мати померла під час пологів. Зате в школі Олеся вивчала французьку. Їй дуже подобалася ця мова, вона ходила на додаткові курси, а потім ще й сама вдосконалювала знання. Сподівалася, що колись знадобиться.
**Безвідповідне і таємне кохання**
Коли Олеся вперше побачила свого начальника Ярослава Михайловича вранці він увійшов до приймальні, чемно привітався, на мить зупинив погляд на новенькій і пройшов у кабінет вона завмерла.
*”Ого, збентежено подумала вона, який гарний чоловік” А потім спохватилася: “Ой, що це я? Він же мій начальник, старший за мене і одружений.”*
Йому було сорок, високий, стрункий, з глибоким голосом, блакитними очима і чарівною посмішкою. Ярослав Михайлович покликав її до кабінету, давав вказівки, а вона дивилася йому в очі, тонула в них, насолоджувалася його голосом. Але зібравшись, кивнула.
Вискочивши з кабінету, вона плюхнулася на стілець і ледве відійшла.
*”Ні, так не можна. Я прийшла працювати. Начальник одружений, і всі кажуть, що дуже любить дружину Марійку.”*
Ярослав Михайлович і справді кохав свою Марійку більше за все на світі. Дітей у них не було, але він жив тільки для неї. Колеги-жінки шепотіли:
*”Що наш шеф знайшов у цій простій жінці? Вона ж зовсім не красуня, одягається просто. Дітей не народила. А він справжній чоловік!”*
У чомусь вони були праві. Марія була звичайною, без пафосу, і на тлі чоловіка виглядала просто. Але для нього інших жінок не існувало. Усім давно стало зрозуміло, коли хтось намагався його зачарувати він залишався байдужим.
Олеся слухала ці розмови і тихо кохала Ярослава Михайловича. У думках уявляла, як він одного разу помітить її, зрозуміє її почуття.
*”Ми будемо разом, і я народжу йому дитину. Я не хочу руйнувати його сімю, але можу подарувати йому дитину. Боже, як же я його люблю!”*
Він став її єдиною і недосяжною мрією. А він навіть не помічав її, ставився як до доброї працівниці. Хоча одного разу подарував квіти у день народження. А після цього вона ще більше вірила в чудо.
**Випадкова зустріч**
Пройшло двадцять років. І ось сьогодні Олеся раптом зустріла його на вулиці спершу не впізнала. Сивий, ішов, шаркаючи ногами. Нічого не лишилося від колишнього красеня. Серце билося бешкетно, у роті пересохло, а він навіть не подивився на неї, пройшов повз.
Їй хотілося кинутися до нього, притулитися і сказати, що досі любить, але ноги не слухалися. Вона дивилася вслід і не помічала, що говорить вголос:
*”Господи, що з ним сталося? Невже він заслужив таке?”*
*”Він зовсім занепав після смерті дружини, хоча минуло лише два роки. Важко йому, дуже важко”, почула Олеся голос і побачила бабусю. “Це мій сусід, іноді допомагаю йому. Живе сам, пенсію пропиває. Хоча й лаю його, але він нічого з собою не вдіє. А йому ж ще й не так багато шістдесят два.”*
Олеся збентежилася, бабуся помітила:
*”А ти, доню, хто йому будеш?”*
*”Ніхто”, зітхнула вона і пішла далі.*
Весь день вона не могла забути цю зустріч. Не спала, лежала з закритими очима, а перед нею промайнуло все життя. Її єдина любов повернулася. Він був єдиним.
**Щаслива відрядження до Франції**
Три роки Олеся працювала у Ярослава Михайловича, ніколи не виявляючи почуттів. Кохала мовчки. А одного разу він сказав:
*”Олесю, у нас з тобою відрядження до Франції, а ти ж знаєш французьку. Переговори будуть важливі, а я нічого не розумію. Готуйся.”*
Він і уявити не міг, як вона зраділа. А вона думала: *”Я буду поруч із ним, тільки ми двоє!”*
Переговори пройшли успішно, і перед відїздом Ярослав Михайлович запропонував:
*”Давай відзначимо успіх у ресторані. Ти молодець.”*
Вони сиділи довго, він випив забагато зазвичай не пив, але сьогодні вийшло інакше. Олеся допомогла йому дійти до номера, поклала в ліжко. А він раптом ніжно взяв її за руки і притягнув до себе.
*”Дякую тобі, рідна” шепотів він, цілуючи її, а серце Олесі розтавало.*
Вона не могла і не хотіла опиратися. Хоча й розуміла, що це неправильно. Він називав її Марійкою, і було боляче, але вона змирилася.
На світанку вона обережно пішла до свого номера.
Ранком Ярослав Михайлович постукав у двері, зайшов збентежений.
*”Вибач, Олесю. Вибач за те, що сталося. Це це була помилка. Я не мав”*
Його слова обпекли ї



