— Добрий вечір, громадяни, сусідка знизу скаржилась на шум і крики з вашої квартири, — на порозі стояв дільничний, — Дозвольте зайти.
— Звичайно, — тремтливим голосом промовила Оксана, — заходьте, тільки зараз дитину заспокою.
Насправді ж Оксана тремтіла зовсім не через візит міліціонера, а тому, що її знову побив чоловік. Цього разу за те, що вона вилила всю горілку у вбиральню. Ярослав, виявивши це, розлютився:
— Я мужик і маю право розслабитися після роботи! Ти вдома сидиш у своїй декретній, відпочиваєш, а я на будівництві впарююся! Іди купи мені пляшку!
— Не піду, — відповіла Оксана, — Ти що дня п’яний, син тебе вже боїться. Данилкові рік, а він вже встиг на все надивитися! Годі пити, Ярославе!
Під несамовитий крик дитини її матір знову відчула на собі його руки. Шум почула сусідка Галина Василівна і, як завжди у підозрілих ситуаціях, зробила те, що вміла найкраще — викликала міліцію.
До речі, Галина Василівна була тим ще фруктом. Мало сказати, що сусіди її недолюблювали — вони її терпіти не могли. На кожного знайшлася б скарга від невтомної Галини Василівни. І не обов’язково в міліцію — були ще й адміністрація, ЖЕК і навіть органи опіки.
— Знаєте, мені здається, що Іванка з п’ятої квартири мати взагалі не годує, такий худий став, ходить, як жебрак, — дзвонила Галина Василівна в опіку, — Треба цю сім’ю перевірити, а то мати якась задоволена ходить, чи не колеться, чи ще що гірше.
Співробітниця опіки взяла сигнал до відома і пообіцяла «небайдужій громадянці» вжити заходів.
Бідна ж мати Іванка, схильного до повноти, була в шоці, коли в її дім прийшла ціла комісія. Виявилося, що хлопцеві призначили спеціальну дієту, тому що в дев’ять років він важив, як підліток. Дієта давала результати, тому мама й раділа. А щодо одягу — Іванко, хоч і був повненьким, але дуже рухливим, тому штани на ньому «горіли» за тиждень.
Але Галина Василівна, звісно, цього не знала, бо не спілкувалася з сусідами й навіть уникала їх.
Старожили розповідали, що колись у її квартиру влізли грабіжники, і з тих пір вона перестала їм довіряти, вважаючи, що саме сусіди навели злодіїв, коли дізналися, що вони з чоловіком зняли гроші на стареньку «Таврію». Чоловік тоді сильно постраждав у бійці, намагаючись захистити майно, і незабаром помер, а Галина Василівна так і не оговталася від удару, більше не вийшла заміж.
Але молоді сусіди, яких було більшість, цього не знали.
— Приберіть за своєю собакою, от нав’язливі — какашками всі доріжки забруднили! Краще приберіть, а то буде гірше! — кричала Галина Василівна на молодого сусіда, що вигулював пса ввечері.
— Тобі треба — ти й прибирай, стара курко, — огризнувся хлопець.
Величезний пес, що залишив слід, гаркнув на незнайомку й натягнув повідок. Галина Василівна відступила, затаївши в душі обраА наступного ранку сусід знайшов «подарунок» біля своїх дверей — купку, на яку він наступив у нових білих кросівках, і з прокльонами кинув їх у смітник, навіть не підозрюючи, що за білими шторами посміхається задоволена собою бабуся, яка вперше за довгі роки відчула, що змогла комусь допомогти.
