Чотири роки у шлюбі, і мій чоловік завжди був ідеальним – навіть справжніх сварок не пригадаю. Останнім часом мріємо про дитину, але поки щось не виходить – через мій гормональний збій. Але він ніколи не докоряв, казали: якщо своя дитина не вийде, візьмемо з притулку.
Здавалося, у нас майже досконала родина – бракувало хіба що пристрасті, тому й не ідеал.
Є у мене й подруга – без родини, тому бачимося часто: кав’ярні, шопінг. Вона гарна, доглянута, в спортзалі мешкає частіше, ніж вдома, і зарплата в неї солідна. З чоловіком теж знайома – тренується там же, але в інший час.
Я не з ревнивих, йому довіряла… до того дня. Пішла за хлібом, коли він мав повертатися з залу. Між полиць побачила гидоту: мій чоловік не просто жартував із подругою – він обіймав її. Відскочили, коли я з’явилася, але вже пізно. Вилетіла з магазину в сльозах, а він – за мною.
Надворі запевняв: ніяких обіймів не було, це мені здалося. Говорив переконливо, навіть повірити хотілося… та не вийшло.
Додому повернулася, зібрала речі – до батьків. Їм нічого не сказала: батько запальний, пішов би розбиратися. Тепер сиджу в дитячій кімнаті й не знаю, що робити. Формального приводу для розлучення немає, але й кохаю його – теж не впевнена. Подруга дзвонить, але я не беру. Хто знає, що вона розповість? Якщо почне запевняти, що мені привиділось, буде ще гірше. Більше їй не вірю – може, просто себе виправдовує.
