Уві сні Роксолана дрібними кроками пройшла до оселі своєї давньої приятельки Любові, аби освіжити вазони й нагодувати її повільну черепаху. Любов із чоловіком вирушили до Криму за сім днів до незвіданого свята. В повітрі стояв сірий туман, крізь який Роксолана пливла, ледь торкаючись підлоги.
Ключ у кишені важив як шматок сонця, і, відкривши двері, Роксолана рішуче переступила поріг. І раптомсалатові промені світла розтікалися підлогою, ялинка калатала гірляндами, і телевізор репетував пісню «Щедрик». З ванної ширились примарні звуки, наче там хтось співав у річковому тумані.
Коли Роксолана розчинила двері до ванної, у неї застрибали руки як дві срібні рибини від несподіванки…
… Останні новорічні свята вона провела під опікою власної самотності. Хоча було краще сказати у смутку, бо самотність мала смак тривоги, що ховається за дверима.
Любов нещодавно довірила Роксолані свій квітковий світ і черепаху на всі плечі відповідальності середніх подруг. Вони жили навіть не у протилежних кінцях міста просто у різних підїздах старого чотириповерхового будинку, де хвилі радіо доносилися аж від Перемоги.
Погодившись, Роксолана не здогадувалась, що їй приготувала доля, щось схоже на раптову завірюху.
За тиждень до нового календаря, її коханий Сава або для неї Савко за вечерею, що закінчувалась запахом борщу, несподівано обірвав нитку щастя: мовляв, упав з головою у кохання до іншої! Та й інша вже несе під серцем четвертий місяць маленького життя… Савка, як справжній чоловік, мусив женитися.
Вимагали цього і вона, і її мама, і навіть її бабуся, що не вірила ні в які сни, лише в обручки. Савка не перечив, а лиш кивнув, зиркаючи у тарілку.
А як же я? обережно прошепотіла Роксолана.
Сава ж, доївши голубець, витер губи вишиваною серветкою й відповів:
Ти? Ти ж знаєш, що між нами давно вже тільки шкаралупа, а не пташеня. Таке часто буває. Можеш подякувати, що рятую тебе від майбутнього зі мною.
З речами допомогти? Ні? Ну, тоді я сам…
Він спокійно пакував речі, як сон, що згасає зранку…
…Чотири доби Роксолана ридала у хвилях своєї квартири, не виходячи навіть до поштової скриньки. Пята доба принесла Світлану ще одну подругу. У їхній розмові виплило: всі ці дні Роксолана майже не їла, лишивши тіло на одному кавовому подиху.
Світлана, Роксолана й Сава запланували зустріти Новий рік разом, у святковому вирі червоного ресторану, броньованого ще восени. Але тепер Сава зявиться з новою жінкою, і їхній компанії буде тісно.
Роксолана панічно боялася святкувати з батьками вони почали б її жаліти. А її мамі Сава ніколи не смакував до вподоби…
Останній день грудня приніс повільне відчуття дива так дорослі чекають на вогники ялинки, не вірячи до кінця, але сподіваючись, мов діти.
Вечір сховався у ніч. Роксолана усвідомила, що подарунок для Сави все ще у пакеті пухнастий светр з вовни у кольорі волошки, куплений на Бессарабському ринку. Дорогий, непотрібний, надто великий для неї, з чужими плечима.
Вона приміряла светр, зітхнула і поклала назад у пакет, ніби спогад.
Наклавши підводку, пообіцяла собі не плакати й вийшла у ніч, що дощем розмивала світло ліхтарів. Адже як зустрінеш той Новий рік так і минатиме він. Краще ковзати містом, ніж потопати у самотній квартирі.
Лишалося півтори години до півночі, і Роксолана мріяла тільки про швидке повернення додому. Серце стискало смутком, а дощ скакав на тротуарах.
Вона зайшла у «Сільпо», у кишені знайшла записку від Любові «полити квіти, погодувати черепаху двічі на тиждень». Роксолана ляснула себе по лобі:
Ай-ай, закрутилася у бідах! Любов мені покажe, якщо щось трапиться з черепахою… Який тут Новий рік!
І здійнявшися вітром, побігла до Любовіної квартири.
Знову ключем відкрила двері і світло, і ялинка, і телевізор, і звуки з ванної…
У дзеркалі пару ванної стояв незнайомий чоловік і брився, муркочучи щось про «Ой на горі два дубки». Чужий, але чомусь знайомий, як ті сни, які забуваєш на світанку.
Хто ви? строго спитала Роксолана, голос її здригнувся трішки.
Він сполоснув обличчя, вийшов у коридор із сяючою посмішкою.
Не лякайтеся, будь ласка. Я Остап двоюрідний брат Любові, живу у Львові, працюю лікарем. Зустрічав Новий рік на терміновій нараді, оце приїхав та залишився тут за дозволом сестри. Ось ключ, жодної магії.
А черепаху бачили? раптом спитала Роксолана.
Звісно! Я вже й погодував її. Вона поповзла туди, за диван, відповів Остап і кивнув на кут.
Він быстро натягнув вишиту сорочку.
А що, якщо зустрінемо Новий рік разом? До півночі залишилося десять хвилин, запропонував він.
Роксолана, мов у сні, вибухнула прискореними кроками вниз сходами. Остап рушив за нею з подивом.
Стійте, куди ж ви?
А вона вже влетіла додому, схопила пакунок зі светром і, не торкаючись ступенів, повернулася назад.
Двері до Любовіної квартири все ще були відчинені, і годинник саме пробив дванадцяту. Остап простяг їй келих ігристого з київською етикеткою, а вона вручила пакет.
З Новим роком! тихо сказала Роксолана.
Він розгорнув і притулив светр до серця. Светр підкреслив його плечі, ліг рівно й виглядав так, ніби чекав на цю мить весь рік.
В житті було багато несподіванок, але на Новий рік таке вперше, промовив Остап, усміхаючись.
А в мене їх два: прощання із Савкою та знайомство з Остапом, подумки сказала Роксолана, а вголос лишень посміхнулася.
Наступного Нового року Роксолана, Остап і їхня маленька донька зустрічали вдома за теплою кутею, в затишку власного сімейного, мякого сну, де новорічні дива трапляються щовечора…
