Рішення дозріло несподівано
Соломія з матір’ю жили самі. Скільки дівчинка себе памятала, батька ніколи не бачила. У дитинстві навіть не цікавилася, хто він і де. Лише тепер вона думала, що він, мабуть, був «льотчик-герой». У них із матірю не було родичів, адже мати з шести років виховувалася в дитячому будинку.
Мати так і не встигла розповісти Соломії про свого батька. Він, схоже, навіть не був її чоловіком, а тепер і спитати вже ні в кого.
Життя в дитбудинку
У тринадцять років Соломія пережила справжній шок і горе її мати пішла з життя через слабке серце. Донька часто бачила, як вона стискала груди й кривилася від болю.
«А я ж навіть не розуміла, що у мами серце хворе, і що це так серйозно», зізнавалася собі Соломія. Думала, що, як завжди, все пройде, і мама знову буде веселою.
Але Соломія залишилася сама. Зламалися матерні крила, що захищали її від жорстокого світу. І довелося їй дорослішати швидше, ніж іншим. Потрапила вона до дитбудинку.
Там їй дісталося чимало горя. Особливо страшно було вночі їхні спальні ніхто не охороняв. Діти були жорстокі: дражнилися, билися. Хоч Соломія й намагалася триматися осторонь, їй все одно діставалося від старших.
Зовнішність дівчинки була непоказною, і вона сильно переживала через це. У тринадцять років виглядала на десять: худа, з курносим носом і веснянками. Зате вчилася вона дуже добре.
Нова родина
У дитбудинку вона провчилася недовго, може, рік, але цей час здався їй вічністю. У матері Соломії була подруга з дитбудинку Олеся. Ось ця добра душа не дала дівчинці залишитися сиротою.
«Скажіть, як оформити опіку над Соломією?» запитала Олеся директора, коли приїхала з чоловіком Богданом.
Директор уважно їх оглянула і, схоже, залишилася задоволена, бо попросила документи.
«Ви раніше були знайомі з дівчинкою чи її матірю?»
«Із Соломією ні, а з її матірю ми виховувалися в одному дитбудинку», відповіла Олеся, а Богдан мовчки кивнув. Нещодавно дізналася, що вона померла, ось і знайшла її доньку.
Директор розповіла все, і незабаром, оформивши документи, Олеся з Богданом забрали Соломію додому. У них була своя сімя: син Дмитро, майже шістнадцятирічний, і дванадцятирічна Настя. Соломія з перших днів намагалася з ними зблизитися, але бачила не виходить. Вони не приймали її, тим більше ревнували до Олесі. Адже вона їхня мати, а тут зявилася якась чужа дівчинка, до якої батьки ставляться з теплотою.
Коли Соломія щось питала в Дмитра, він мовчки повертався й йшов у свою кімнату. Настя теж не розмовляла, а якщо мати не бачила, показувала язика й кривлялася.
«Може, я сама винна, що не можу з ними подружитися? Все через те, що я негарна», тихо страждала Соломія, дивлячись у дзеркало. Справжня потвора: вузькі очі, веснянки. Хто ж таку полюбить?
Насправді вона не була такою вже й страшною. Підлітковий вік завжди непростий. Але, порівнюючи себе з Настею, Соломія ще більше засмучувалася. Та була гарненькою, з кучерями, про які мріяла Соломія, а у неї самі прямі, русі волосся.
Діти були спокійні й не створювали проблем. Соломія відчувала, що Олеся намагається її любити, ставиться до неї з добротою. Хоча часу на дівчинку в неї було обмаль. Разом із Богданом вони завжди крутилися, як білки в колесі у них була невелика агенція нерухомості. На дітей сил залишалося мало.
«Як добре, що наші діти прийняли Соломію», іноді казала Олеся чоловікові, і той погоджувався.
«Так, у інших буває й гірше діти не знаходять спільної мови», відповідав Богдан.
Батьки так думали, бо не вникали у стосунки між дітьми. Здавалося, все гаразд. Соломія ніколи не скаржилася, їхні діти теж мовчали. Але в душі у кожного кипіли приховані емоції.
Переживання
Саме в тринадцять років Соломії довелося дорослішати й усвідомити, що життя не мед.
«У мене більше немає тої теплоти, яку дарувала мама. Вона пішла, і я вже не чую її турботливих слів: надягни шапку, тепло взуйся. Вона більше не хвилюється, щоб я не застудилася. Я памятаю, як вона читала мені казки вночі. Як же було добре й спокійно поруч із нею. Вона завжди дмухала на подряпане коліно, мазала його зелёнкою й ніжно витирала мої сльози. Тепер я знаю, як важко жити без рідної мами, навіть у добрій, забезпеченій родині», часто думала Соломія наодинці, але нікому про це не розповідала.
Вона намагалася не сваритися з Дмитром і Настею. Поважала Олесю й Богдана, була вдячна вже за те, що вони забрали її з дитбудинку. Адже годували і одягали її не гірше, ніж своїх рідних дітей.
«Звичайно, тітка Олеся добра жінка, але вона так і не
