Ось як це звучало б по-нашому:
Моя бабуся живе разом із тіткою. У них трикімнатна квартира в Києві. Наймолодша дочка, сестра моєї мами, вже сорок років, але ніколи не жила окремо. Ні родини, ні друзів, ні роботи – усе на утриманні бабусі. А всі рахунки сплачує моя мама, бо бабусиної пенсії не вистачає.
Ніколи нічого не просила в рідних, але настали важкі часи, і я вирішила звернутися по допомогу.
––––––––––
Після весілля ми з чоловіком жили в комунальній квартирі у Львові. Збирали гроші на іпотеку, мріяли хоча б про однокімнатне. Довго шукали варіанти і нарешті купили квартиру в новобудові, яку ще добудовували. Але де жити пів року?
Орендувати було дорого, треба було заощаджувати. Тоді я пішла до бабусі – попросила, чи можна пожити в них. Одна кімната стояла пустою, тим більше що частина квартири належала моїй мамі. Бабуся погодилася, ми почали збирати речі.
Продали нашу комуналку, вклали гроші в нову квартиру і переїхали до бабусі. Покупували продукти, миючі засоби, але поводилися, як гості. Тітка брала наше їже, але жодного «дякую» ми не почули. Вона ігнорувала нас з першого дня. Коли ми поверталися додому, вона зачинялася у своїй кімнаті.
Жили ми там недовго. Через місяць мені подзвонила мама, дуже засмучена, і попросила нас виїхати.
––––––––––
Виявилося, тітка влаштувала бабусі скандал. Мовляв, ми їй заважаємо, порушуємо її спокій, і через нас вона постійно свариться з матір’ю.
Ми зібрали речі, забрали кота Барсіка й почали шукати житло. Першу ніч довелося ночувати на вулиці. Наступного дня знайшли оренду – слава Богу, мама допомогла з грішми.
Бабуся просто робила все, що їй казала її нахабна донька. Їй було байдуже, як у нас справи, чи все гаразд.
Відтоді я не спілкуюсь із рідними. Мама просить не ображатися на бабусю – каже, та під впливом доньки. Але мені все одно. Не хочу мати справу з тими, хто зрадив.
