**Несподівано одружений**
Соломія бігла торговим центром, обганяючи людей на ескалаторі, стискаючи в руках купу пакетів. Її дратувало все: і як завжди відсутній автомобіль у їЇ хлопця Ярослава, через що доводилося замовити таксі, і як на зло машина приїхала занадто швидко, а вона на шпильках мчала через весь центр до парковки.
— Дівчино, обережніше! — обурилася жінка, яку Соломія зачепила пакетом, спускаючись.
— Дивіться під ноги, а не в небо! — гаркнула Соломія, навіть не озираючись.
— Хамелеонка! — випустила та, але Соломії було байдуже.
Вона вибігла на парковку, але водій вже скасував замовлення, і ціна злетіла вдвічі. Злісно сховавши телефон, вона плюхнулася на лавку, зняла туфлю й зітхнула.
— Боже, сьогодні весь світ проти мене! — штовхнула пакет, який сумно зісковзнув, втративши чек.
Закривши очі, вона подумала: останнім часом їй здавалося, що життя спеціально підкидає перешкоди…
***
Соломія завжди хотіла лише кращого: новітній телефон, найкращий майстер манікюру, найдорожчі туфлі. Так само вона вибирала і кавалерів — але їй траплялися лише «неліквідні»: старі, ліниві, безгрошові.
— Доживеш, що нікому не будеш потрібна, — казала мати. — Чоловік цінний не гаманцем, а вчинками.
— І що, вночі на його вчинки дивитися? — відрізала Соломія.
Три роки тому, працюючи адміністраторкою в ресторані, вона побачила жінок у хутрах з заможними супутниками і вирішила: «Чому не я?» Але багаті чоловіки на неї не дивилися.
Так минули роки, а ідеал так і не знайшовся. Урешті Соломія здалася, коли за нею почав доглядати Ярослав — банківський клерк із середньою зарплаткою. Він був добрим, уважним, але… без машини. «У місті з метро це непотрібно», — говорив він.
Мати наполягала:
— Хороший чоловік, дбає — чого більше треба? Краще горобець у руці, ніж журавель у небі.
Так Соломія почала зустрічатися з Ярославом. Він оплачував її бажання, возив у відпустку (хоча й економкласом), готував сніданки. І збирався зробити пропозицію.
Але Соломія все ще мріяла про більше…
***
— Так чому ж «все проти»? Я, наприклад, тільки за, — почула вона біля вуха.
Соломія підскочила. Поряд стояв Андрій — хлопець із коледжу, якого колись висміяла перед подругами. Але тепер перед нею був не той сором’язливий хлопчина, а стильний чоловік у шкіряній куртці, з м’язистими плечима й дорогим позашляховиком.
— Привіт! — здивовано посміхнулася Соломія. — Ти… дуже змінився.
— Та вже давно, — кивнув він. — А ти як? Сидиш тут із сумним обличчям.
Вона розповСоломія зрозуміла, що за своїми мріями про багатство втратила щось набагато дорожче — чисте серце Ярослава, яке тепер належало іншій.
