Оля, ми голодні! Годі вже лежати! почула вона невдоволений голос чоловіка.
Голова тріскалася, горло страшенно боліло, ніс не дихав! Спробувала підвестися тіло немов ватне. Не дивно, що захворіла.
Цілий тиждень була спекотна погода, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Викликати таксі не виходило, що в таку погоду й не дивно. Довелося з роботи їхати маршруткою. 30 хвилин чекала на автобус, який виявився забитим. Леде-леді втиснулася в салон, і то добре. Потім ще від зупинки довго йти пішки.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Оленко, ми з Дениском заїхали до мами. Повернемося пізно, повідомив їй Віталік.
Як завжди
Отож, додому Оля потрапила пізно, вся мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Віть, принеси термометр, будь ласка! попросила жінка.
Ти що? Захворіла? здивувався Віталік. А як же сніданок?
Давайте самі? попросила дружина.
Як самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцю вже 10 років! Та й ти дорослий чоловік. Приготуйте яєшню? Нехай тобі син допоможе. Я ж його вчила готувати, він великий уже.
Ти хлопця вчила готувати? скрикнув чоловік.
Так. А що тут такого? Він цілими днями у телефоні. Нічого не хоче робити, знизала плечима Оля.
Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не зобовязаний готувати, як і вчитися цьому! Це ваше, бабське діло! розлютився Віталік. Гаразд, добре! Ми до батьків поїдемо, раз тобі не до нас. Завтра ввечері повернемося.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до батьків Віталіка.
Оленка з трудом підвелася, знайшла термометр, ввімкнула чайник і задумалась
«Чому так вийшло? Коли вона проґавила той момент, коли чоловік міг спокійно приготувати не тільки собі, а й їй, коли під час хвороби вони піклувалися один про одного? Коли все змінилося? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязком?»
Запікав термометр 39,2.
Молода жінка випила ліки і пішла спати далі!
Трохи пізніше її розбудив телефон. Дзвонила мама:
Оленко, а чому не відповідаєш? Я звикла, що ти вранці дзвониш занепокоїлася, переживала Віра Миколаївна.
Мам, трохи прихворіла. Випила ліки і знову заснула, прохрипіла Оля.
Ага, трохи! А Вітько де? З Денисом у мамаші своєї знову? бурчала мама.
Поїхали з Денисом. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама-то в це віриш? Щоб не заразитися Скажи вже, щоб не перепрацюватися, а то раптом посуд доведеться самому помити! сердилася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Оля, але їй не дали. Та й сама вона все чудово розуміла.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Ага. Висока вранці була. Зараз легше, наче. Тільки сили нема, поскаржилася донька.
Лежи! Зараз тато тебе забере. Підніму на ноги! Не діло це самій хворіти. Чекай, і Віра Миколаївна закінчила дзвінок.
Оленка тихенько підвелася, умилася, зібрала необхідні речі, свій ноутбук, і вже готова зустрічала батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Що, тату? Що з тобою? перелякалася молода жінка.
А! Це ти! чоловік спокійно забрав у доньки сумку. Я вже подумав, смерть свою знайшов! Бліда, як крейда!
Тату! Навіщо так лякаєш? усміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Держись за мене. А то вітром здує, шукай потім! чоловік обережно допоміг доньці сісти в машину. Зовсім худа, змучена якась. Ні, доню, мати права, ніби в рабство тебе віддали. Ти вибач, звичайно, але виглядаєш так собі!
Молода жінка не сперечалася. Втомилася.
У батьків було добре, тепло, смачно і щ
