Віра нервово підправила комір блузки й озирнулася — перед нею стояла стара п’ятиповерхівка у самому серці Чернігова. У руках — букет для майбутньої свекрухи та коробка домашніх тістечок. Сьогодні мало відбутися знайомство з матір’ю її нареченого — Олега. День, від якого залежало дуже багато. І, як з’ясувалося згодом, не дарма вона хвилювалася…
Ганна Степанівна, мати Олега, зустріла їх суворо, але ввічливо. Квартира — затишна, охайна, з відтінком старомодної строгості. На столі — салати, домашня ковбаса, мариновані грибочки. Видно було — готувалася. Тільки її погляд не обманював — холодний, недовірливий, з прихованою зневагою.
— Ну що, Віро, ким працюєш? Де твої батьки? Як із житлом, грошима, планами? — питання сипалися одне за одним. Віра намагалася відповідати стримано, спокійно.
Але напруга зростала. Коли в кімнаті запановувала незручна тиша, Ганна Степанівна раптом промовила:
— Олежу, піди, допоможи на кухні, там ще галушки залишилися.
— Добре, мамо, — слухняно відповів він.
Вони вийшли, але Віра чітко почула голос Ганни Степанівни з кухні. Спочатку шепіт, а потім — голосніше.
— Ти що, з глузду з’їхав? Така ділова, наполеглива. Я її в булочні бачила — підлогу мила! Оце тобі дружина?! Ти ж красень, свої справи маєш, а вона тебе до себе тягне! В селище, на околицю! Нащо ти їй потрібен? У тебе ж квартира, машина, статус! А вона що?
Серце Віри билося, наче дзвін. Руки похололи. Вона встала тихо, без зайвих слів, надягла пальто й вийшла. Ні сліз, ні скандалів. Тільки холод у грудях і тихе «усе зрозуміло».
З Олегом вони познайомилися в кондитерській. Він часто заходив по випічку для себе та матері. Одного разу саме Віра стояла за прилавком. Між ними миттєво промайнуло щось — погляд, посмішка, кілька слів.
— Мамі з вишнею, мені з маком, і коробочку зіркових тістечок. А вас можна запросити ввечері на прогулянку?
— Сьогодні не вийде, до пізнього зміна. Може, іншим разом.
Через півроку він зробив пропозицію. Виявилося, що він володіє невиликою мережею пекарень — бізнес, який дістався від матері. Вона починала, він розвивав. Працював, не гребуючи нічим — мог і підлогу помити, і за касою постояти.
— У мене все просто, — казала Віра. — Мама, бабуся, сестра. Квартира велика, дісталася мамі від діда. Там і живемо.
— А я з мамою. У нас трикімнатна. Думаю, ти переїдеш до нас.
— Ні. Я не покину бабусю. Можемо купити щось спільне, але до вас я не поїду.
— Це село ж!
— Це сучасний будинок у передмісті. Не плутай.
Після того візиту Віра уникала розмов про весілля. Олег умовляв:
— Мама просто переживає. Але вона прийняла тебе. Наводила довідки, усе дізналася. Хоче поїхати з нами познайомитися з твоєю бабусею.
— Довідки? Прийняла?! Ні, моя бабуся приу кафе вийде. Нехай там і знайомляться. Без оцінок будинку.
