Козацька душа
З дитинства Марічка мріяла лікувати людей. Жила вона з батьками у невеличкому селі, а до школи бігала за три кілометри до сусіднього хутора. Там була і школа, і лікарня, і пошта, і аж три крамниці.
Школа стояла нова, простора, дівчинка любила вчитися наука їй давалася легко. Якось у травні закінчувала вона пятий клас.
Марічко, вставай, яку ти сонюху видумала! голосно гукнула мати, заходячи в хату з відром свіжого молока. До школи проспиш! Я ж тебе будила, як корову доїти йшла.
Ой, мамо, справді! схопилася Марічка, за дві хвилини вмилася, одяглася, схопила портфель і вилетіла з хати, навіть не поснідавши. Мати Оксана встигла лише завернути пару млинців у хустину й сунути їй у руки.
Бігти три кілометри не жарти. Вона бігла, рахуючи телеграфні стовпи, бігла сама усі діти вже давно пішли. Спітнівши, переходила на крок, а потім знову мчала.
Спізнюся, мабуть, турбувалася вона.
У школу влетіла разом із дзвінком, швидко піднялася на другий поверх і зайшла до класу. Лише встигла сісти, як увійшла Надія Степанівна вчителька української мови.
Марічко, що це ти, ніби твій вовк гнався? пошепки запитала сусідка по парті Галина. Проспала, чи що? З тобою такого ніколи не буває.
Ага, проспала, прошепотіла вона, і розпочався урок.
Того дня в школі все було як завжди. Закінчилися заняття, і Марічка пішла додому разом із подругами. Дорогою їх наздогнали хлопці жартували, штовхалися, і так весело дійшли до села.
Діставши ключ з-під порога, вона роззулася й увійшла в хату. Зазвичай вдень там нікого не було батько на роботі, мати розносила пошту. Та ледве вона зробила крок у свою кімнату, як почула з кутка дуже сильний кашель. На мить їй стало моторошно.
Хто це? промайнуло в голові. Чи не домовик часом?.. Мати розповідала про них, але Марічка тільки сміялася.
Вона швидко зайшла до своєї кімнатки й зачинила двері. Поки переодягалася, прислухалася. Коли вийшла в сіни, знову почула той самий кашель очевидно чоловічий.
Тато на роботі… Хто ж це може бути? Заглянути за завісу вона боялася.
Легенько перекусивши, вона вибігла надвір, сподіваючись зустріти матір. Оглянувши вулицю й не побачивши її, сіла на лавку. Тут повз ішов Юрко, сусідський хлопець із сьомого класу.
Юрку! гукнула вона й помахала рукою. Зайди до нас!
А що таке?
У нас у хаті хтось кашляє… Мені страшно. Батьків немає вдома.
ХЮрко з Марічкою увійшли до хати, за завісою побачили худу, як жердина, людину це виявився її дядько Тарас, який нещодавно вийшов із вязниці й тепер, хворий, шукав притулку у родичів.
