«Невже ця жорстока, наче звір у пастці жінка його мати?» Її слова: «Ти моя помилка молодості» лунали в його голові, наче дзвін.
Про себе Ярослав знав лише одне: його знайшли плачучим від голоду та страху на порозі дитячого будинку. Мати, мабуть, ще мала каплю совісті, бо загорнула хлопчика у теплу ковдру, зверху завязала козячу хустку й поклала кричуще немовля у картонну коробку. Не хотіла, щоб замерз.
Жодної записки про імя, дату народження чи походження не було. Але в його кулачку був затиснутий великий срібний кулон у формі літери «Ї» ніби останній подарунок від матері.
Кулон був незвичайний, не фабричний, а ручної роботи з клеймом майстра. Слідчі намагалися знайти жінку, що покинула дитину, але справа зайшла у глухий кут. Ювелір, який виготовив цю річ, давно помер, а записів про неї не знайшли.
Так хлопчика і записали: Ярослав Невідомий. І стало у світі на одну сироту більше.
Все дитинство він провів у дитбудинку, мріючи знайти батьків.
Мабуть, з нею щось страшне трапилося, тому вона мене покинула. Вона обовязково повернеться, думав він, як і всі діти без родини.
Коли він випускався, вихователька повісила йому на шию кулон і розповіла, як його знайшли.
Значить, мати хотіла, щоб я колись знайшов її? спитав хлопець.
Можливо. А може, ти просто випадково відірвав кулон від її шиї. Маленькі діти люблять хапати, відповіла вона.
Держава дала йому маленьку, але свою квартиру. Він пішов у технікум, потім влаштувався на автосервіс.
З Соломією вони зустрілися випадково зіткнулися на вулиці. Спочатку просто вдарились плечима, і з рук дівчини випали журнали. Потім, коли Ярослав почав збирати їх, вони знову зіткнулися вже лобами.
Удар був такий, що з очей іскри посипалися. Вони сиділи на тротуарі, люди обходили їх, а вони сміялися крізь сльози. Саме тоді Ярослав зрозумів це любов назавжди.
Давай запрошую тебе у кафе, щоб вибачитися! запропонував він.
Соломія сама не очікувала, що так легко погодиться. Він був ведмежуватий, але щирий і близький.
Я ніби знаю тебе все життя, сказала вона через пять хвилин.
Дивно, але я теж так відчуваю!
Вони почали зустрічатися, передзвонювали, писали один одному. Коли Ярослав поранився на роботі, Соломія відчувала це й одразу дзвонила.
Ти це я, а я це ти, якось сказав він. Шкода, що не можу познайомити тебе з моїми батьками… У мене їх немає.
Зате в тебе є я. І мої батьки тобі сподобаються.
***
Що значить «хлопець із дитбудинку»? Ти збожеволіла? Вони ж там усі неадекватні! схопившись за серце, кричала мати дівчини, Ганна Миколаївна.
Мамо, але він добрий і розумний! Не можна всіх міряти одним мірилом! боронила коханого Соломія.
Доню, спочатку треба побачити людину, а потім вже робити висновки, втрутився батько, Богдан Іванович. Приводь, поговоримо.
Богдане, ти не розумієш! Ми виховували дочку не для того, щоб вона виходила за нікого! А якщо його батьки алкоголіки? істерикувала жінка.
Ми все зясуємо, коли побачимо його, відрізав чоловік.
Ганна Миколаївна замовкла й вийшла, грюкнувши дверима. Богдан підморгнув доньці:
Нічого, розберемося.
Дякую, тату! Соломія поцілувала його в щоку. То я запрошу Ярика у неділю?
Звичайно.
***
У призначений день Ярослав, у чистій сорочці, з квітами і тортом, стояв біля дверей.
Мамо, тату, це мій Ярик! радісно сказала Соломія.
Батько потиснув йому руку. Ганна Миколаївна взяла квіти і раптом зблідла, наче побачила привида.
Вибачте, трохи нездужаю, прошепотіла вона.
За столом вона раптом запитала:
Ярославе, у вас такий незвичайний кулон…
Це єдина річ, що залишилася від матері. Я тримав його в руці, коли мене знайшли.
Ганна більше не промовила жодного слова, лише перебирала їжу виделкою.
А Богдану Івановичу хлопець сподобався. Вони знайшли спільні теми: рибалка, футбол, подорожі.
Чудовий хлопець, сказав він, коли Ярослав пішов.
Який він чудовий?! раптом завила Ганна. Ні виховання, ні манери!
Ти що, з глузду зїхала? Що він тобі зробив? здивувався чоловік.
Але жінка була невблаганна:
Розлучися з ним!
***
Що робити?! думки скакали в голові Ганни. Вона підійшла до книжкової шафи й витягла старе фото.
На ній вона, молода, з таким самим кулоном на шиї.
«Значить, він його відірвав!»
Вона сховала фото й вирішила поговорити з Ярославом наодинці.
Ярославе, зайдіть сьогодні.
За годину він був на порозі.
Нам треба поговорити, сказала Ганна.
Присягаюсь, ніхто не дізнається, промовив він, відчуваючи погане.
Ярос
