Найкращий чоловік — той, якого немає
Оксана давно перестала вірити у дива. Після розлучення минуло шість років. Шість нескінченних зим, весонь, літ та осеней. Донька вже рік тому вийшла заміж і виїхала до Львова, дзвонила рідко, а розмови зводилися до «мам, усе нормально».
А Оксаниної нормальності ніхто не питав. Їй було всього сорок два — вік, коли жінка розквітає, вчиться знову дихати. Але кому цей розквіт потрібен, якщо зустрічати його ні з ким?
Вона вміла все — смачно готувала, закручувала огірки з помідорами так, що сусіди облизувались. Балкон був заставлений банками з консервацією, ніби виставка її самотності. «Ну що, гнити мені в чотирьох стінах, така гарна?» — жартувала вона з подругами. А ті у відповідь: «Не гни! Шукай! Дивись, скільки мужиків навколо!»
І хтось із них прошепотів: «Сходи до шлюбного агентства. Там, кажуть, підбирають ідеально підходящих. Називається воно гарно — “Найкращий чоловік”».
Оксана скептично носом хмикнула: «Та це ж смішно. Ніби в магазині — вибирай, приміряй, повертай!» Але потім згадала про свої сорок два і про старовинний годинник на стіні, що цокав, немов вічність. І пішла.
Її зустріла жінка у червоному жакеті й окулярах у формі сердець.
— У нас все серйозно, — усміхнулася вона. — Підбираємо кандидатів, видаємо на тиждень. Хочеш — залишай, не підійшов — повертай.
— Що, прямо «видаєте»? — скривилася Оксана.
— Так! Живе з вами. Одразу видно, ваш чи ні. Економимо час. Маніяків у нас немає, перевірка сувора.
Оксана несподівано для себе запалилася. Вони обрали п’ятьох. Оплатила. Перший мав прийти того ж вечора.
Вона дістала із шафи своє блакитне сукню — «колір надії», як казала мама. Наділа сережки з фіанітами, що зберігалися у старенькій коробочці з-під парфумів. У серці било щось між хвилюванням і страхом.
Дзень! — дзвінок. Оксана заглянула у вічок. Троянди. Велетенський букет. Серце затріпотіло. Відчинила двері. Чоловік був гарний, як на фото, у костюмі, з впевненою посмішкою. Сіли за стіл, їжа готова — салати, м’ясо, торт…
Він скуштував салат — наморщився:
— Пересолено.
М’ясо —
— Жорстке.
Вино —
— Що за дешевка?
А потім підвівся, пройшовся квартирою і, оглядаючи все з виглядом критика:
— Обстановка простенька. Кухню треба переробляти.
Оксана взяла букет і спокійно простягнула:
— Я троянди не люблю. Усього доброго.
Тієї ночі вона трохи поплакала. Було прикро. Але попереду залишалися ще четверо.
Наступного вечора з’явився другий. Від нього пахло горілкою.
— Вже почав святкувати знайомство? — обережно запитала Оксана.
— Та годі тобі! Давай телевізор вмикай, матч же!
— У себе вдома подивишся, — сухо відповіла вона і зачинила двері.
Третій прийшов через день. Не красенВона ввімкнула радіо, налила собі кави і з посмішкою зрозуміла, що найкращий чоловік — це вільне життя без непотрібних компромісів.
