Бізнес-клас. Довгий переліт. Я завчасно придбала квиток, обрала місце біля вікна просто хотіла провести цю подорож спокійно, трішки попрацювати та відпочити. Все йшло звично: пасажири заповнювали салон, валізи ховалися на полиці, стюарди пропонували воду.
Я вже влаштувалася на своєму місці, коли до салону увійшов чоловік у дорогому костюмі. Він тримав у руках шкіряний портфель і з виглядом повної впевненості підійшов до свого сидіння поруч із моїм. Оглянув крісло, потім перевів погляд на мене, різко скривився й голосно, щоб чули всі навколо, промовив:
Що це за безглуздя? Я заплатив за бізнес-клас, а відчуваю себе, ніби в київському метро в годину пік!
Він демонстративно заплющив очі й кинув на мене зневажливий погляд.
Я лечу на важливу конференцію, мені потрібно підготуватися, а тепер навіть нормально сісти не зможу, сказав він, важко опускаючись у крісло.
Я зрозуміла, на що він натякає. Або на кого.
Навіщо взагалі таким, як вона, тут місця продають? буркнув він уже під ніс, але досить голосно, щоб я почула.
Він сів і одразу почав штовхати мене ліктем, немов показуючи своє невдоволення. Мені було не лише боляче, а й неймовірно прикро. Я відвернулася до вікна, стримуючи сльози. Ніколи не думала, що доросла, респектабельна на вигляд людина може бути настільки жорстокою.
Увесь політ він немов спеціально ворушився, шурхав паперами, хропів, але більше нічого не казав. Я терпіла. Я звикла до упереджених поглядів. Але не до такої відвертої злости.
Але перед приземленням сталося дещо несподіване, і після цього чоловік глибоко пожалкував про свою поведінку Розповідаю свою історію нижче і дуже сподіваюся на вашу підтримку
Коли літак приземлився і ми почали виходити, до мене підійшов мій помічник з економ-класу. Він ввічливо кивнув і сказав:
Пані Бойко, вам буде зручно, якщо після реєстрації в готелі ми відразу поїдемо на майданчик конференції? Я все вже підготував.
Чоловік, що сидів поруч, завмер. Я відчула його погляд. Помічник пішов, а той раптом заговорив зовсім іншим тоном:
Вибачте ви теж летите на конференцію? Я чув, там буде виступати дуже шанований науковець Її теж звуть Бойко.
Так, відповіла я, спокійно беручи сумку.
Він збентежився, зблід, почав щось белькотати про те, як давно цікавиться моєю роботою, як чув про мою лекцію з когнітивних технологій.
Я лише ввічливо посміхнулася й вийшла першою. Він залишився сидіти, наче з нього випустили повітря.
Сподіваюся, після цього незнайомець перестане судити людей за зовнішнім виглядом.
