Чужинець Заявив, Що Він Мій Наречений Після Того, Як Я Втратила Память Але Реакція Мого Пса Розкрила Правду
Після нещасного випадку, який змінив моє життя, я прокинулася без памяті й із незнайомцем поруч, який стверджував, що він мій наречений. Я його не памятала, але вірила йому доти, доки дивна поведінка мого пса не змусила мене у всьому засумніватися. Хіба цей чоловік справді той, за кого себе видає?
Ніколи не думаєш, що з тобою станеться щось погане. Був звичайний вечір. Я їхала додому після зустрічі з подругою, слухала музику, підспівувала, почувалася щасливою.
Але в одну мить усе змінилося. Із-за рогу на повній швидкості вилетіла машина й врізалася в мене. Удар і більше я нічого не памятаю.
Я прокинулася в лікарні, де лікарі повідомили, що я була у комі півтора тижня. Казали, мені пощастило після такого можна було залишитися інвалідом. Але я не відчувала себе щасливою.
У мене була часткова амнезія. Я памятала рідних, найближчих друзів, свого пса. Деякі спогади залишилися, але я не могла згадати, де працюю. Забула адресу, хоча памятала, як виглядає мій будинок.
А найголовніше я не памятала його. Чоловіка, який, за словами лікарів, не відходив від мого ліжка весь час, поки я була у комі.
Того, кого я побачила, прокинувшись. Того, хто назвався моїм нареченим. Дмитро так його звали. Я дивилася на нього і бачила лише незнайомця.
«Чому вона не памятає мене? Свою родину, друзів памятає, а мене ні?» питав Дмитро лікаря.
«При частковій амнезії таке буває. Пацієнт втрачає лише частину спогадів», пояснив лікар.
«Ми разом вже півтора року. Заручені. Готували весілля. Що мені тепер робити?» не заспокоювався Дмитро.
«Розкажіть їй про ваші стосунки, покажіть фото, можливо, память повернеться», порадив лікар.
«Можливо? А якщо не допоможе?»
«Вона вже закохувалася в вас колись можливо, іще раз закохається», сказав лікар і вийшов.
Після цієї розмови Дмитро більше не приходив з порожніми руками. Приносив наші спільні фото, подарунки, розповідав, як ми познайомилися, куди ходили на побачення, як переїхали разом. Але
«Вибач, але я нічого з цього не памятаю», зізнавалася я.
«Нічого, ми разом подолаємо», заспокоював він, беручи мене за руку.
Моя мама не переставала допитувати мене навіть у лікарні.
«Не можу повірити, що ти мені нічого не розповідала про Дмитра!» скаржилася вона.
«Мамо, будь ласка, я ж нічого не памятаю. Що ти хочеш від мене почути?»
«Дмитро казав, що ти збиралася розповісти після його пропозиції, але сталося ДТП. Не знаю, чи вірити йому. Ти завжди була такою потайною», воркотала мама.
Так минуло кілька днів: історії від Дмитра, нарікання від мами Доки лікарі нарешті не дозволили мені повернутися додому.
Дмитро забрав мене з лікарні, і ми поїхали до мого точніше, нашого будинку.
Я не могла дочекатися, коли побачу Трохимка, свого пса. Скучила за цим маленьким енерджайзером так, що й не поясниш.
Коли ми підїхали, вже здалеку почула гавкіт Трохимка мабуть, він чекав на мене не менше, ніж я на нього.
Та щойно Дмитро відчинив двері, Трохимко вискочив і кинувся на нього, скавчачи й намагаючись вкусити.
Трохимко був джек-раслом маленьким песиком, і ніколи так не поводився із знайомими людьми.
«Забери його від мене! Заспокой його!» кричав Дмитро, відштовхуючи песика.
«Трохимко! До мене!» гукнула я, але пес не реагував. «До мене!» вже твердіше сказала я.
Трохимко підбіг, махаючи хвостом, але не переставав брехати на Дмитра. «Тихо, годі», сказала я, беручи його на руки.
Він замовкнув, але ненадовго. Щойно я наблизилася до Дмитра знову почав, намагаючись вирватися.
«Закрий його у дворі», сказав Дмитро.
«Чому?»
«Бо він хоче мене зїсти!» відповів він, ніби це було очевидно.
«Я не розумію. Ти ж казав, що ми живемо разом. Чому він так на тебе реагує?»
«Не знаю, він завжди мене не любив. Поки ти була в лікарні, я сидів біля тебе, а про пса дбала твоя мама. Можливо, він мене забув», пояснив Дмитро.
Я нахмурилася, але нічого не сказала. Взяла Трохимка у двір і годину з ним гралася. Я так за ним сумувала, і він теж. Але пояснення Дмитра не мали сенсу.
Я була в лікарні але ж Трохимко мене не забув. Я зайшла в будинок, і песик одразу знову почав брехати. Не переставав. У мене навіть голів
