Після отримання премії на заводі Олексій із двома товаришами сиділи в невеличкій корчмі. Хоча премія була невелика, він не був одружений і до грошей ставився просто.
“Є гроші добре, радісно казав він. Немає почекаю до зарплати.”
Так він говорив друзям, коли ті скаржились, що віддають усі гроні жінкам, а якщо вдасться сховати заначку, то вже й добре.
“Так, Олексію, холостякові легше жити, сумно промовив Ігор. А в мене три сини, а зарплата не така вже й велика. Раджу тобі не одружуйся, бо жінка теж буде докучати: діти їсти хочуть, взуття протерлося, з одягу виросли, ну і все таке”
Чоловіки сміялися, але раптом до них підсіла дівчина, жвава та гарна. Зараз же побачивши Олексія, вона сіла йому на коліна. Він був молодший за всіх із друзів. Йому наче й ніяково було, але він обняв її.
“Мене Марійкою звати, весело сказала вона. А тебе?”
“Олексій, відповів він, а чоловіки, підморгуючи та перезираючись, сміялися.”
Марійка встала і сіла на стілець, який турботливо приставив Ігор, узявши його з іншого столу. Олексій був хлопцем із села, рік як жив і працював у містечку, за характером соромязливий і не знав, як поводитися з такими сміливими дівчатами. Але Марійка йому дуже сподобалася, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
“Мені на роботу, сказав він, швидко одягаючись, а вона залишилася лежати.”
“Олексійку, сподіваюся, це не наша остання зустріч? промовила вона, потягаючись. Приходь після роботи, я тебе чекатиму.”
Робочий день здався Олексію нескінченним, але після зміни він стрілою помчав до Марійки. Та й справді чекала його в своїй кімнаті в гуртожитку. Олексій закохався в цю яскраву дівчину, навіть не пізнавши її як слід, хоча друзі й попереджали, що вона часто буває в чоловічих компаніях. Та Олексій вже й заручини з нею домовився.
Через рік у них народилася дочка Оленка. Спочатку Марійка була непоганою господинею: готувала, прибирала, доглядала за дитиною, годувала грудьми. Але як тільки Оленці виповнився рік, все й почалося. Олексій на роботі, а Марійка залишала дитину сусідці й ішла гуляти. Він повертався, а Оленка в сусідки, і та дорікала:
“Олексію, у мене своїх двоє дітей, і справ повно, а тут ще й за твоєю треба дивитися. Скажи своїй Марійці, що більше не буду няньчити Оленку.”
Сварилися, скандалили, Олексій погрожував дружині, якщо вона ще раз повернеться пяною. Але Марійка почала приводити до хати чоловіків. Чоловік приходить з роботи а в кімнаті компанія. Він виганяв усіх за двері. І одного разу, після чергової сварки, Марійка заявила:
“Забирай Оленку й іди куди хочеш. Ви мені обидва не потрібні. Повертайся у своє село.”
Олексій так і зробив. Він і раніше про це думав, але все сподівався, що Марійка опамятається. У селі його мати Наталя сильно хворіла, вже навіть не вставала, сусідка Галина за нею доглядала. Будинки стояли поруч, навіть у ворота виходити не треба паркан між дворами ледве тримався. Галина зійде зі свого ґанку і вже у сусідському дворі. Зручно було й із їжею ходити. Вона й годувала Наталю.
Олексій давно не був у селі й не знав, що мати вже лежить. А крім нього у неї нікого не було. Звісно, ситуація склалася непроста хвора мати й донька Оленка, якій два роки. Влаштувався Олексій на роботу в селі, за дитиною придивлялася Галина, у неї син Юрко, трьох років. Діти грали разом.
“Дякую тобі, Галю, не знаю, що б я без тебе робив, говорив Олексій сусідці.”
Галина була заміжня, але чоловік Петро був непутящий, пив, бився, скільки разів Олексій його вмовляв. Але востаннє так “порадив”, що той ледве відлігшись, зібрав речі й пішов з дому назавжди. Пішов Петро до матері в сусіднє село, так казали односельці. Галина не засмутилася, навпаки, дякувала Олексію. Боялася вона свого чоловіка.
“Ой, Олексію, у мене в хаті тепер тихо. Добре, що ти його проучив більше не повернеться. Зі мною він нічого не боявся, а мужчин боїться.”
Розлучилася Галина. А через місяць померла матір Олексія.
Поховали Наталю. Тепер Олексій ішов на роботу, а Оленка бігла до Галини. На знак подяки він допомагав сусідці у всьому. Його хатина була маленькою та старою, ще дід із бабою в ній жили. У Галини ж був гарний дім. Її батько Тарас був знатним теслею на всю округу. Ось і собі ставив добротну хату, та недовго в ній прожив.
Батьки Галини пішли один за одним спочатку батько, казали, що надорвався, бревна сам носив. А мати через два роки після нього також захворіла й швидко померла. Галина залишилася зі старшою сестрою у шІ так жили вони разом, щасливі й люблячі, передаючи свою мудрість і тепло наступним поколінням, які вже знали, що справжня родина не лише в крові, а в любові, що перемагає всі перешкоди.
