Не треба, раптом промовила Оксана. Знаєш що, забирай хату просто так. А дачу я візьму. І нехай навіть вона дешевша коштує.
Марічко Іванівно, ви точно уважно читали? Може, там між рядків щось написано? голос Оксани тремтів від хвилювання.
Читала, читала! Ось, самі подивіться! нотаріус простягнула документ через стіл. Тут лише стандартна формулювання: «Цим заповітом скасовую всі раніше складені мною заповіти». І все. Більше нічого.
Ганна сиділа наче приголомшена, крутила в руках окуляри, то надівала, то знімала їх. Оксана нервувала, теребила ручку сумочки, а Юрій, наймолодший із трьох дітей покійної Ганни Семенівни, мовчав, втопивши погляд у стіну.
Та як же так? нарешті вимовила Ганна. Мама ж казала, що все влаштувала, що хату й дачу поділила між нами. Памятаєш, Оксано, як вона минулого літа все пояснювала?
Памятаю, ще як памятаю! розвела руками Оксана. Казала, що тобі, Ганнусю, хата дістанеться, бо ти з дітьми, а мені дача, я там все літо проводжу. А Юркові гроші на рахунку залишить, він же у Львові живе, йому нерухомість тут ні до чого.
Юрко підвів голову, подивився на сестер.
А я думав, мама просто так балакала. Знаєте ж, як вона любила все планувати, розмірковувати. Ніколи не думав, що серйозно заповіт писала.
Марічка Іванівна тактовно покашляла.
Розумієте, Ганна Семенівна справді складала заповіт. Але це було давно, років десять тому. А потім, мабуть, передумала й написала новий, який скасовує всі попередні. Тільки ось розпорядитися майном у новому заповіті забула. Чи не встигла. Таке, на жаль, трапляється.
Ганна встала, пройшлася кабінетом. Їй було сорок три, вона працювала вчителькою у місцевій школі, виховувала двох дітей сама після розлучення. Стара мамина хата була для неї останньою надією на власне житло.
Значить, тепер все за законом ділитимемо? Навпіл між трьома дітьми? запитала вона, ледве стримуючи сльози.
Саме так. Хата, дача, вклади в банку все у рівних частках.
Оксана скептично хмикнула.
От і добре! А то Ганнуся вже мордочку скривила, думала, їй усе дістанеться. А мені що, дачні шість соток моєї пенсії варті?
Оксано! обурилася Ганна. До чого тут твоя пенсія? Ти ж чудово памятаєш, що мама хотіла!
Памятаю-памятаю! Тільки захотіти мало, треба було ще й оформити як слід. А наша матуся, царство їй небесне, завжди була майстриня все до останнього відкладати.
Юрко підвівся, застібнув куртку.
Гаразд, годі сваритися. Розберемося вдома спокійно. Марічко Іванівно, коли нам знову до вас прийти?
За тиждень. Документи підготую на поділ майна. Тільки спочатку між собою домовтеся, хто що бере. А якщо не домовитеся, через суд все одно ділити доведеться.
На дворі моросив неприємний жовтневий дощик. Ганна накинула капюшон, Оксана розкрила парасольку. Юрко запалив цигарку, щось бурмотів собі під ніс.
Може, в кавярню зайдемо? Потрібно поговорити, запропонувала Ганна.
Не хочу я з тобою балакати, відрізала Оксана. Відразу видно, як ти засмутилася, що не все отримаєш. Адже мама нас трьох народила, не одну тебе.
Оксано, ну що ти злишся? Я ж не винна, що заповіт такий дивний.
Не дивний, а справедливий! Оксана з таким розмахом захлопнула парасольку, що бризки полетіли у всі боки.
Юрко загасив цигарку об мокру лавку.
Дівчата, ну годі вже! На дворі дощ, люди на нас дивляться. Підемо до Ганни, чаю випємо, спокійно все обговоримо.
До хати Ганни було хвилин пятнадцять ходу. Ішли мовчки, кожен думав про своє. Хата Ганни Семенівни стояла на тихій вуличці, пошарпана, але міцна. Вікна забиті фанерою, хвіртка замкнена на гачок.
Ключі в кого? запитав Юрко.
В мене, Ганна дістала звязку з кишені. Після похорону взяла, думала, там лад наводитиму.
Зайшли у двір. Усе заросло буряном, яблуні не обрізані, теплиця похилилася. Ганна відчинила двері, запахнуло сирістю та вогкістю.
Ох, мамо, схлипнула Оксана. Як же тут усе занедбано.
Пройшли у сіни. Старі меблі, фортепіано, за яким колись усі троє вчилися грати, сервант із кришталевими келихами. На стінах фотографії: весілля батьків, діти у шкільних формах, онуки.
Ганна поставила чайник, дістала із серванта печиво. Сіли за круглий стіл, за яким колись збиралася вся сімя.
Памятаєте, як мама нас тут до уроків заганяла? тихо промовила Оксана. А ми всі норовили утекти у двір.
А памятаєш, Юрку, як ти в сьомому класі двійку з алгебри приніс, усміхнулася Ганна. Мама ремен
