Ніч перед світанком
Коли в Олені почалися перейми, на годиннику було без чверті третя. У квартирі панувала вогка напівтемрява: за вікном дрібний дощик малював на асфальті розмиті відблиски ліхтарів. Юрій підвівся з дивану раніше за неї він не спав майже всю ніч, ворочався на кухонному стільці, то перевіряв сумку біля дверей, то визирав у вікно. Олена лежала на боці, притискаючи долоню до живота і рахуючи секунди між хвилями болю: сім хвилин, потім шість з половиною. Вона намагалася згадати дихання з відео вдих носом, видих ротом, але виходило нерівно.
Вже? запитав Юрій із коридору, голос звучав приглушено: двері спальні були прикриті.
Схоже Вона обережно сіла на край ліжка і відчула холодний підлогу під босими ступнями. Перейми частіші.
Вони готувалися до цього моменту весь останній місяць: купили велику блакитну сумку для пологового будинку, склали туди все за списком, роздрукованим із сайту. Паспорт, медичний поліс, обмінна карта, запасна нічна сорочка, зарядка для телефону й навіть шоколадка «на всяк випадок». Але зараз навіть цей порядок здавався хитким. Юрій метушився біля шафи, перебираючи папки з документами.
Паспорт у мене Поліс Ось він А де обмінна карта? Ти не брала її вчора? Він говорив швидко й тихо, ніби боявся розбудити сусідів крізь стіну.
Олена важко підвелася й пішла до ванної їй треба було хоча б умyтися. Там пахло милом і трохи вологими рушниками. У дзеркало дивилася жінка з темними колами під очима й розкуйовдженим волоссям.
Може, викличемо таксі одразу? покликав Юрій із коридору.
Давай Тільки перевір ще раз сумку
Вони обоє були молоді: Олені двадцять сім, Юрію трохи за тридцять. Він працював інженером-конструктором на місцевому заводі, вона до декрету викладала англійську в школі. Квартира була маленькою: кухня-вітальня і спальня з видом на проспект. Все нагадувало про зміни: дитяче ліжечко в куті вже зібране, але в ньому лежить стопка пелюшок; поруч коробка з іграшками від друзів.
Юрій замовив таксі через додаток звичний жовтий значок зявився на екрані телефону майже миттєво.
Машина буде через десять хвилин
Він намагався говорити спокійно, але пальці тремтіли над екраном.
Олена натягнула худі поверх нічної сорочки й пошукала зарядку для телефону: індикатор показував вісімнадцять відсотків заряду. Вона засунула кабель у кишеню куртки разом із рушником для обличчя раптом знадобиться дорогою.
У передпокої пахло взуттям і трохи вологою від куртки Юрія її сушили після вчорашньої прогулянки.
Поки вони збиралися, перейми ставали помітнішими і трохи частішими. Олена намагалася не дивитися на годинник: краще рахувати вдихи-видихи й думати про дорогу вперед.
Вони вийшли у підїзд за пять хвилин до призначеного часу: чергове світло кидало бліду пляму біля ліфта, звідки тягнуло протягом знизу вгору. На сходах було прохолодно; Олена міцніше затягнула куртку й притиснула до себе папку з документами.
Унизу біля підїзду повітря було сире й прохолодне навіть для травня: краплі дощу стікали по козирку над дверима, рідкісні перехожі поспішали геть по тротуару, кутаючись у куртки або натягуючи капюшони глибше.
Машини у дворі стояли хаотично; десь у далечині лунав глухий стук мотора ніби хтось прогрівав двигун перед нічною зміною. Таксі запізнювалося вже пять хвилин; точка прибуття на карті рухалася повільно: водій явно петляв між дворами або обїжджав якусь перешкоду.
Юрій нер
