Залізла я якось вночі у київський тролейбус саме той останній, який ще борсається містом, коли всі нормальні люди давно вдома. Відкрилися двері, гаряче повітря вилетіло клубком у нічну вологу, і в салон завалилися пятеро веселих хлопців після гулянки. Ох і гамір вони здійняли! Трясли брудними кросівками, ледь не збивали тих, хто сидів, і взагалі, поводилися, як у себе вдома.
Усі пасажири мовчали: хто куняв, хто просто дивився у вікно крізь розмиту темряву. Одному тільки нічному транспорту підвладно обєднувати таких різних одинаків. Тим часом хлопці ще й пляшки по салону розклали; сміх, жарти обговорювали, як кому й пощастило цього вечора. Словом, свято влаштували на колесах.
Тролейбус ледве чутно зашипів дверима, гармошка вирівнялася, і наш корабель рушив з київської пристані. Пасажирів, окрім цих новоприбулих, чоловік десять, та й то разом із кондукторкою жіночкою років під шістдесят, сувора, в окулярах ще радянських часів. Піднялася вона зі свого місця, підкотивши рукава, притисла до грудей розірваний рулончик квитків й пішла до хлопців.
Хлопці, оплачуємо проїзд, каже втомлено, ніби щойно відпрацювала зміну на заводі.
У мене проїзний, хрипить один і гикає.
В мене теж! одразу підкидає йому другий.
Третій худий, зі світлим пушком під носом, видно, ще школяр, але голосно кричить, щоб серед своїх здаватися сміливішим.
Ну давайте подивлюсь проїзні! сухо відрізає кондукторка.
А ви свого покажіть! найбільший із них демонстративно відкинув голову.
Я кондуктор, жінка з камяним обличчям.
А я електрик, що тепер за світло не платити? присмак кислого пива за кілька гривень линув на весь салон із його розлитої пляшки.
Або платіть, або виходьте, невблаганна вона.
Тут як знак: тролейбус став, а всі інші пасажири на щастя відразу позникали.
Ми ж казали, проїзні є, кепкує молодший, випинаючи висохлу грудиною.
Валю, на базу їдемо, гукає вона водію.
Та їдемо вже, Валю! регочуть хлопці, пародіюючи її, один навіть витер очі уявними сльозами.
Тролейбус знову рушив, а хлопці якийсь час ще риготали, поки найбільш тверезий не задумався:
А як це тролейбус розвернувся посеред вулиці, якщо їде по дротах? спитав, чесно зацікавившись. Але хлопцям було начхати плечима знизали.
В салоні потемніло: лампи моргали, за вікном миготіли ліхтарі й яскраві вивіски кіосків із шаурмою. Кондукторка, мов би і не тут, сиділа й дивилася прямо перед собою. Зупинок більше не було, і вже трохи страшнувато стало.
Алло, шеф! Куди нас женеш? нарешті заголосив один.
Жодної відповіді.
Зупини, ми вийдемо! вже трішки сіпаються хлопці, голоси не такі впевнені.
Кондукторка тиша, мовби нічого не чує.
Тим часом місто давно позаду, їдуть у полі, й світло десь пропало зовсім. Відчайдушно почали світити телефонами жодного сигналу, Оновіть сторінку хіба що зявилося.
Раптом один найнахабніший метнувся до жінки:
Ти знаєш, де я працюю? Завтра не буде мене, без пенсії залишишся!
Одразу після цього згасло й те світло, що було.
Будь ласка, відкрийте! Мені ЗНО здавати треба! прошепотів голосно лиш той самий юнак.
Тролейбус мчав, ревів, хлопці похмуро мовчали, пригадуючи новини про захоплення заручників. Почали бити пляшками по склу, намагалися розчахнути двері-гармошку, ламали нігті все марно.
І тут хто б повірив дістався хто гривню, хто двадцятку.
Ось, не треба здачі, тільки поверніть у місто, прошу!
Та кондукторка невозмутима. Уже й плач із голосами зєдналися у тому тролейбусі. А він усе гнав і гнав аж поки не підїхали до великого ставка десь посеред поля.
Де ми? шепочуть хлопці одне до одного.
Нас втоплять, легенько схлипує юнак із пушком.
Сашко, ти хочеш тролейбусом керувати? Може, вдаримося? хтось без надії.
Та Сашко лиш похитав сумно головою.
Раптом відчинилися передні двері; кондукторка вийшла, її силует у місячному сяйві нагадував казкову мавку. Повернулася вже з якоюсь довгою штукою в руках.
Капець Застрелять ледве не плаче той електрик.
І тут світло повернулося, а жінка повернулась із відрами і швабрами.
Як стіни відмите, тоді дам ганчірки, щоб лавки й підлогу почистити. А як закінчите поїдете додому. Заперечення є? лагідно так, прямо по-материнськи, посміхнулася.
Голівоньками похитали всі разом.
Ніч була довга. Розділилися: хтось води носив, хтось ганчірки міняв, інші відро виливали у величезну діжку біля ставка видно, не вперше тролейбус дощенту миють так глибоко в полі.
Закінчили вже на світанку. Все сяяло, навіть скла блищали новенькими. Хлопці, абсолютно тверезі та змучені, чистили мовчки й злагоджено як команда. Коли все зробили, кондукторка відривала їм квитки, і тролейбус повіз їх назад у Київ. На кожній зупинці водій розвозив ночних бунтарів по домівках. А тролейбус поїхав далі зустрічати новий день і нових пасажирів.
