Нічого не чути

Нічого не чути
Літак обережно висунув носа з хмар, озирнувся, зробив затяжний поворот і ніжно торкнувся землі, мов наречений щоки коханої біля вівтаря.
Пролунав шквал оплесків, але пілоти їх не почули.
І ще їх не почув Микола Каплій, у якого заклало вуха під час польоту.
Каплій безупинно стискав носа і дув.
Повітря виходило звідусіль, але не там, де треба, і в голові все ще шуміло біле радіо.
Микола повернувся від мами рано-вранці, щоб встигнути зібратися на роботу.
Дружина не спала й метушилася квартирою, нервово перекладаючи речі з місця на місце.
Коля пішов на кухню, почав збирати собі обід.
Звук не повертався.
Я йду!
Наситилась, втомилася від цього життя, від твого заробітку у три гривні, від квартири посеред задрипаного району.
Я думала, у мене хронічне кохання, а виявилось просто підчепила якусь заразу!
дружина сипала свої одкровення йому у спину, поки він спокійно клала картоплю в термос.
Я йду до Лева, ти його не знаєш, він тебе теж, але він чудовий.
У мене до нього ті почуття, що повинні бути.
І можеш не хвилюватись перед тобою я чиста, між нами ще нічого не було.
Тож залишаю тебе як порядна жінка, щоб ти потім не плів нічого зайвого особливо своїй мамі.
Коля скінчив з обідом, склав все в сумку та почав варити каву.
Ти нічого не скажеш?
Я тобі всю душу вивернула навиворіт!
Га-а-ня!
гукнув Микола через плече.
Чи може, погладила б мені джинси?
Що?
Джинси?!
Ти Я тобі про почуття, а ти про глажку.
То й ходи сам у тих зіжмаканих штанах!
Думала, може, ти мене якось зупиниш
Дружина схопила сумку, переплутавши свою з тією, яку Коля зібрав собі на роботу, і в гніві зникла.
Лише коли квартира здригнулася від гучного хлопка дверей, Микола зрозумів дружина справді пішла.
«Куди це вона так рано?
А джинси?
Супер, а де мій обід?» з цими думками Каплій переживав ранкове розлучення.
Озлоблений тим, що не знайшов своїх двох термосів, Каплій вирушив на роботу у зіжмаканих джинсах.
Входячи у ліфт, він кивнув головою голові ОСББ жінці, що, зважаючи на щомісячні побори, досі носила гроші у Золоту Орду.
Говорять, її парфуми татаро-монголи використовували для оживлення коней і вигнання ворогів з укриття.
Коля затримав дихання, зайшов і розвернувся до виходу.
Двері зімкнулося, газова камера поїхала вниз.
Ви не здали гроші на дезінсекцію.
Сьогодні морять тарганів по всьому підїзду, прозвучав голос голови.
Каплій мовчки спостерігав, як від аромату її парфумів плавиться гумова прокладка на дверях.
До вечора треба здати, можете на карту перекинути?
не відставала жінка.
Коля мовчав.
Тоді вона нахилилася йому до вуха і голосно сказала:
До кінця дня чекаю переказ.
З переведенням вітаю.
Куди вас переводять?
пожвавився Каплій.
Назад до Каракоруму?
Він щиро вірив чуткам, що жінка нащадок Чингізхана.
Голова ОСББ наговорила йому багато всього, але до Миколи долетіли лише уривки: «-ука», «-дор», «-тий», «-ять», з яких виходило щось на староукраїнському.
Чоловік не вдумувався і просто кивав, як на виставці сучасного мистецтва.
Двері ліфта відчинилися – Коля рятувався на свіжому повітрі, а голова рушила збирати данину.
Каплій працював електриком.
З минулого тижня він мучився на обєкті, де вибагливий замовник без особливих фінансових і творчих талантів мріяв про щось гарне.
Матеріали і креслення замовника відповідали йому з душком
Каплій страждав не один разом із ним у цю художню пастку потрапили сантехнік і маляри.
Поки Коля бив стіни для проводки, а колеги пітніли у інших кімнатах, на обєкт прийшов замовник.
Усю ніч святкував день народження друга і, в творчому запалі, перед сном вирішив перевірити темп ремонту.
Все тут не так!
кричав він і тупав ногою.
Розетки в шаховому порядку, люстра на три градуси правіше від осі Землі.
Якщо не зробите як я кажу, нічого не заплачу!
З тими дивними вимогами і погрозами він обійшов всі кімнати, а потім закрився у дитячій й заснув просто на мішках зі штукатуркою.
Через сім годин замовник воскрес, відчинив двері й побачив свою діяльність.
За цей час ремонтники пробили прохід між кухнею і вітальнею, а в санвузлі встановили гостовий унітаз.
Одяг замовника був білий від штукатурки, обличчя бліде від жаху.
Жодної своєї вказівки він не пам’ятав і хотів звинуватити майстрів у обмані, але ті показали відео.
Лише Каплій нічого не змінив, бо нові вказівки не дійшли йому до вуха.
Замовник, то з розпачу, то з подиву, нагородив Каплія маленькою премією «за стійкість до пяної творчості», а інших звільнив за слабкість опору.
Але під тиском доказів оплатив усе.
Ввечері голодний і втомлений Каплій не витримав і пішов до лікаря повернутися у світ звуків.
Дорогою за ним увязалася зла собака, спробувала залякати, голосно гавкаючи, але для Каплія світ був немим кіно люди і звірі грали ролі.
Без тексту важко зрозуміти, що хоче ця емоційна тварина, і Микола йшов далі впевнено.
Згодом пес облишив його.
Нехай лунають з вами звуки!
сказав лікар, чистячи Миколі слух.
Повернувшись у світ живих, Каплій поспішив додому.
По дорозі він витяг із гаманця премію, купив сосиску в тісті й скромний букет для дружини.
Біля підїзду його зустрів сумний сусід.
Чув новину?
звернувся той до Миколи.
Та я взагалі сьогодні нічого не чув, Микола засунув мізинець у вухо.
Мігунова, ну та, Золота Орда, зібрала гроші з усього будинку і втекла у захід сонця.
Переїхала в інше місто, кінці обрізала.
Заздалегідь все спланувала, паразитка.
Всі сім підїздів обійшла.
Ти здавав?
Ні, не здавав, похитав головою Каплій.
Щось вона мені зранку торочила про переказ, але я так і не зрозумів.
Пощастило.
А я, дурний, здав.
Одне тішить: поки вона по поверхах ходила, таргани все одно здохли від її парфумів, засміявся сусід.
Вже й не так обідно.
Квартира зустріла Миколу ароматами і якось дивно лагідною дружиною.
Прости мені, нерозумну, щось мене накрило, мабуть спалахи на сонці.
Хочу всі свої слова назад взяти і прошу тебе повірити нічого поганого не зробила.
Та й немає ніякого Лева.
До сестри їздила, випустила пар, розплутались думки.
А ти правильно зранку відреагував, по-чоловічому це мене осадило.
Прості, дурну?
Обіймаючи Миколу гарячими поцілунками, дружина запросила його за накритий стіл.
Я взагалі нічого не чув, чесно зізнався Каплій, відчуваючи, що отримав непрошену винагороду.
Дякую!
міцно притиснула його до себе дружина.
«Оце так, подумав Микола, не зробивши нічого надзвичайного.
Треба частіше вдавати глухого.
Може, ще й живеться буде легше»Вечір погойдувався за вікном, і світ нарешті перелився у звичайний спокій.
Аромати їжі змішалися з тишею, яку подарував день, і Микола мимоволі усміхнувся: як мало людині треба для щастя обід у термосі, чисті джинси, гаряча кава, й тихий голос коханої на кухні.
І навіть якщо завтра знову закладе вуха, на роботі замовник вирішить прикрутити розетки до стелі, а сусід прийде з новиною про комунальні катаклізми, Микола спокійно витягне у відповідь мізинець.
Бо у світі, де усе шумить, кричить і періодично тікає до Каракоруму, найцінніше чути те, що дійсно важливо.
Микола махнув рукою на давній термос і, обіймаючи дружину, подумав: «Щасти тому, хто майстерно пропускає повз вуха зайве, і залишає у серці те, що потрібно».
І вперше за довгий час не вимкнув радіо бо вдома лунала тиша, яку він тільки сьогодні навчився цінувати.