Оксана виходить з поїзда на засніженому вокзалі Полтави напередодні Нового року. Серце її калатає так хотілося б побачити маму і Ганнусю, які навіть не здогадуються про сюрприз. З валізою у руці, тепло вдягнена у вовняний шарф, який ще в університеті сплела для неї бабуся, вона ступає знайомою стежкою до рідного дому. Підходить до дверей, обережно, ніби ні в чому не бувало, стукає. Двері відчиняються, і на порозі зявляється її сестричка Ганнусечка щаслива, з очима, що світяться від радості. Вона кидається в обійми Оксани.
День минає у суєті, що наповнює кожен куточок теплотою. Сестри сміються, нарізають вінегрет, обирають кращі шматочки для святкового кошика. Мама, Галина Сергіївна, готує справжню смакоту мясо по-українськи з сирною скоринкою, і аромат заповнює всю кухню.
Я ніби чула в серці, що ти приїдеш, каже мати, витираючи руки фартухом. Навіть два лотки яєць купила, чогось мені так здалося Але думала, може, приїдеш не сама. Ти ж, доню, після Ігоря ще ні з ким не зустрічалася?
Оксана відвертається до вікна і збирається щось відмахнути, але раптом дзвонить телефон. Оксана здригається і мимоволі спирається об стіну, побачивши імя на екрані.
Ще напередодні ввечері вона сиділа в однокімнатній хрущобі Києва, вперто вносила останні дані у річний звіт, запиваючи втому розчинною кавою. Голова гуділа від цифр. Шеф, Ярослав Олександрович, попереджав: якщо завтра перевірка не знайде помилок, Оксана зможе спокійно їхати у відпустку до 14 січня. Оксана вперше за багато місяців вирішила дозволити собі слабкість купила квиток на нічний поїзд ще на початку грудня, взяла нижню полицю в купе, як любить.
Вночі її зморив дивний сон: вона бігає дрімучим лісом поблизу Миргорода і раптом помічає дівчинку у вишиванці, яка сидить на пеньку з книжечкою Кобзар. Оксана питає:
Ти загубилась, маленька? Де ж твої батьки?
Дівчинка загадково усміхається:
Ні, я ще не знайшлася. А ти прокидайся, бо можеш не зустріти свою долю сьогодні ввечері! Вставай, бо звіт треба закінчити!..
Оксана прокидається, мов підкинута, й одразу дивиться на годинник: вже за пятнадцять восьма. Кинулась по квартирі макіяж, чорноморський хліб у рюкзак, коричнева шубка і шапка з помпоном та слід до автобусної зупинки. На щастя, до роботи пять зупинок. В салоні вона розглядає пасажирів і раптом бачить ту саму дівчинку зі сну! Мить і дівчинка щезає, наче тінь між рядами сидінь.
Що за марення, певне, сильно втомилася, подумала Оксана і поспішила до офісу у самому центрі міста.
Робота пішла навалою, і лише ближче до обіду завітав шеф: підняв догори великий палець і простягнув їй конверт із премією у гривнях.
З Новим роком, Оксано. Тепер можеш відпочити!
Оксана зраділа несподіваному щастю, одразу купила із преміальних мамі добру полтавську шаль, для Ганнусі лляну сорочку. А собі узяла пляшку шампанського та коробку цукерок Рошен. Об 19:30 заметіль жене її на вокзал. Вбігає у вагон, не помічає чужий рюкзак і розтягується на проході на всю довжину.
Враз відчуває лагідні руки: хлопець, високий, з відкритою усмішкою і карими українськими очима, підхоплює її.
Ой, перепрошую, це моя вина! Я свого наплічника не встиг покласти під полицю
Оксана червоніє, опускає очі, невпевнено дістає квиток. Доля зводить їх в одному купе. Хлопця звати Андрій. Він їде у Полтаву у справах, лише на день. А на Новий рік планує вже бути знов у Києві.
Вони лається від холоду, сміються, пють чай з яблучним пирогом, який спекла Андрієва мама, пригощають сусідку Віру Петрівну і її онука Ярка, що їхали до доньки в гості.
Пють чай, діляться історіями: Андрій жартує, що все життя їздить у поїздах і мріє зустріти свою долю саме в дорозі. Оксана всміхається їй згадується дівчинка зі сну: “Ти сьогодні ввечері зустрінеш свою долю…” Мимоволі думає: Невже цей Андрій і є той?
В січневому вікні проносяться святкові вінки, мерехтять ліхтарі, чути сирени потяга він зєднує сотні українських доль у цей передноворічний час.
Може, обміняємося номерами? несміливо питає Андрій, коли вони збираються вкладатися спати.
Я не проти, Оксана вперше за довгий час погоджується без вагань.
Перша ніч у новому році для обох приходить з мовчазною надією на щось нове.
Вранці о десятій поїзд прибуває на станцію. Андрій викликає таксі, допомагає Оксані з валізою, усміхається:
Добре святкувати з рідними! Зустрінь того, кого шукала
І ти, Андрію нехай доля буде доброю!
Вона заходить у рідне подвіря, відкопує запасного ключа. Потім стукає. Через мить у дверях зявляється Ганнусечка, обіймає її з такою силою, що Оксана ледь не забуває про все на світі.
Святковий стіл, сміх, запах борщу і домашнього хліба наповнюють кімнату. Ближче до вечора знову дзвонить телефон:
Андрій Ти вже вдома? питає Оксана, ледве приховуючи хвилювання.
А як би я міг поїхати? Всі квитки розкуплені. Друзі у мене тут лише ти Можна завітати до вас на вареники і оселедець під шубою?
Оксана розгублено сміється, переводить погляд на маму:
Мамо, у нас є ще одне місце за столом?
Звісно, чому б ні! У нашій хаті завжди раді гостям!
Оксана кидає Андрію адресу, а сама всміхається мамі й сестрі, і згадує ту маленьку дівчинку зі сну. Мабуть, справді її розбудила сама доля
Сніг сипле за вікном, дім наповнюється гостями й щастям. А серце Оксани, вперше за довгий час, наповнене трепетною надією в українську новорічну ніч починається її нова казка.
