Дивись, якою гордою стала твоя Олеся! Як кажуть, копійка людину псує! Я й не здогадувалася, про що мова й чим я так образила оточуючих.
Раніше моє життя складалося добре була щасливою у шлюбі, виховувала двох дітей разом із чоловіком. Але одного дня світ перевернувся коханий повертався з роботи у Львові й потрапив у аварію. Думала, що не зможу пережити все те горе Та мама переконала мене знайти сили заради дітей. Я взяла себе в руки, почала багато працювати, а коли діти підросли подалася на заробітки. Потрібно було поставити їх на ноги підтримки зовсім не мала.
Спершу була у Польщі, потім переїхала до Великої Британії. Роботу змінювала одну за одною, поки не змогла нормально заробляти. Кожного місяця висилала дітям гривні, трохи згодом купила їм по квартирі у Києві, а вдома зробила ремонт. Гордилася собою, думала повернутися до України назавжди. Та минулого року все змінилося. Познайомилася з Іваном українцем, який уже двадцять років мешкає в Англії. Почали спілкуватися, і я відчула: з ним щось може скластися.
Та постійні сумніви не відпускали. Іван не може повернутися додому, а я так хочу в Україну. Нарешті я приїжджаю. Спершу зустрілася з дітьми, потім із мамою й татом. А от до свекрів ніяк руки не доходили Часу зовсім бракує справ накопичилось вдосталь. І ось приходить подруга Оксана, що працює продавчинею у магазинчику поруч. Розповідає мені:
Твоя свекруха дуже на тебе сердиться!
А звідки ти знаєш?
Чула, як вона зі знайомою на базарі говорила. Мовляв, ти горда стала і гроші тебе зіпсували. І що ти їм ні разу не допомогла фінансово.
Було дуже прикро це чути. Я сама виростила двох дітей, для них старалася. Не могла ще й у свекрів вкладати гривні потрібно й собі щось лишати, ви ж розумієте?
Після такого йти до свекрів бажання пропало. Але я переборола себе, купила продуктів, прийшла до них. Спочатку все було нормально, проте згадка про те, що почула, не давала мені спокою. Нарешті промовила:
Вам, мабуть, не відомо, як мені було важко останні роки. Все для дітей робила ні підтримки, ні допомоги.
Ми ж теж без підтримки, відповідає свекруха. У всіх діти допомагають, а ми самі. Сироти, як і ти! Ти б мала повернутись, нам допомагати
Свекруха просто засоромила мене. Я й розказати не наважилась про Івана з Британії. Вийшла від них пригніченою. Тепер і не знаю, як краще бути. Невже справді мусиш допомагати батькам покійного чоловіка? Сили вже геть ідутьЯ ще довго блукала вулицями, роздумуючи про те, як усе закрутилося у моєму житті. В голові ніяк не вкладалося: хіба мої старання, моя любов до дітей, моя спроба виборсатися з труднощів могли зробити мене чужою для людей, які колись були родиною? Мабуть, саме час змінити щось не тільки у стосунках, а й у собі.
Того ж вечора я зателефонувала Івану. Він уважно мене вислухав, тихо відповів: «Головне не забувати, ким ти є. Ти сильна, Олеся, і тобі не треба нікому доводити свою щирість».
Наступного дня я принесла до свекрів ще одну торбу із домашньою випічкою. Довго сиділи за столом, пили чай, говорили про все, що болить. Я не обіцяла їм постійної допомоги але пообіцяла не зникати з їхнього життя й бути поруч, наскільки зможу. І знаєте, в той момент я побачила в їхніх очах те, чого давно не бачила прийняття й розуміння.
Я повернулася додому й зрозуміла: родина це не тільки кровні звязки, а ще й вміння чути і прощати. А щастя це вибір. Справжнє щастя для мене тепер не тільки в матеріальних речах, а у змозі приймати і давати теплоту. Може, колись я повернусь до Англії, може, залишуся тут але вже знаю, що моє серце стало сильнішим і добрішим, і що справжній дім завжди там, де тебе чекають і розуміють.
