ОБИРАЙ: АБО ТВОЯ СОБАКА, АБО Я! Я ВЖЕ НЕ МОЖУ ТЕРПІТИ ЦЮ СМОРІД! ВИГУКНУВ ЧОЛОВІК. ВОНА ВИБРАЛА ЧОЛОВІКА, ВИВЕЗЛА ПСА У ЛІС… А ВВЕЧЕРІ ВІН СКАЗАВ, ЩО ЙДЕ ДО ІНШОЇ
Оксана кохала свого чоловіка Тараса до нестями. Разом вони прожили пять років. Дітей у них поки не було, але був Бурий старий український вівчар, якого Оксана підібрала ще цуценям, задовго до знайомства з Тарасом.
Бурий був справжнім членом сімї розумний, вірний, здавалось, він усе розумів без слів. Але роки робили своє: у собаки хворіли лапи, зявився неприємний запах, шерсть сипалась клаптями.
Тарас терпів довго. Та коли Бурий одного дня не дотерпів до прогулянки й зробив калюжу просто на новій підлозі у коридорі, його терпінню настав край.
Досить! Хватить цього! крикнув Тарас, тицяючи носом старого пса у калюжу. Я що, в собачнику живу?! Тут воняє, шерсть у їжі, а тепер ще й це! Оксано, обирай: або я, або цей старий пес!
Тарасе, куди ж я його подіну? Йому вже дванадцять років ридала Оксана, обіймаючи винного собаку.
В притулок! У ліс! Усипи! Мені все одно! відрізав він. Якщо до вечора його тут не буде я піду. Я хочу жити у чистоті, а не прибирати за твоїм улюбленцем!
Оксана по життю була слабкою. Вона страшенно боялась залишитися одна, боялась втратити Тараса, який забезпечував дім, з яким у них були плани на відпочинок, на кредит на квартиру…
Вона вибрала чоловіка.
Вона завезла Бурого за місто.
Пес насилу заскочив у авто, скавчав від болю в суглобах, але обережно лизнув їй руку йому здавалося, що вони їдуть на прогулянку.
Оксана всю дорогу ридала.
Вона висадила Бурого у лісосмузі кілометрів за двадцять від Полтави. Привязала його повідцем до дерева, щоби він не побіг слідом за машиною.
Пробач мені, Бурий Пробач прошепотіла вона, навіть не наважившись поглянути у віддані, старі собачі очі.
Бурий не виривався. Він просто сів і дивився їй у слід. Він усе зрозумів.
Оксана залишила йому миску з їжею, сіла в авто і натисла на газ. У дзеркалі заднього виду вона бачила, як пес, забувши про біль, кинувся у слід, потягнув повідок і голосно, розпачливо загавкав.
Цей гавкіт лунав у неї у вухах всю дорогу додому.
Оксана повернулась зламаною. Очі опухли від сліз.
Тарас був удома. Пакував речі.
Ти… А що ти робиш? не зрозуміла вона. Я все зробила. Бурого немає. Я його відвезла
Тарас глянув на неї з холодною посмішкою.
Молодчина. Оперативно. Але знаєш я все одно йду.
Як це йдеш? Куди?
До Галини. Ти її знаєш, з бухгалтерії. Ми разом уже пів року. Вона вагітна.
Оксана сіла на стілець. Все розмилося.
Але ж ти сам поставив ультиматум Пес або ти Навіщо?
Хотів перевірити, цинічно сказав Тарас. Наскільки ти безхребетна. Думав, може, характер проявиш. А ти Зрадила друга задля штанів. Чесно, стало страшно з тобою жити. Якщо ти собаку, що любив тебе десять років, у лісі лишила, то мене хворого точно викинеш на смітник.
Він застібнув валізу.
Прощавай, Оксано. І ще Бурий був єдиним справжнім чоловіком у цьому домі. А ти просто зрадниця.
Коли за чоловіком зачинилися двері, Оксана завила.
Вона зрозуміла, що зробила. Заради людини, яка її не любила, вона зрадила душу того, хто її обожнював.
Вона схопила ключі і помчала в нічний ліс.
Йшов дощ. Було темно.
Вона приїхала до того дерева.
Повідок був перегризений. Миска перекинута. Бурого не було.
Бурий! Бурий! Хлопчику мій! кричала вона, бігала мокрим лісом, роздирала гілками обличчя.
Вона шукала його три дні. Розвішувала оголошення, писала у волонтерські групи. Не спала, не їла.
На четвертий день зателефонували.
Ви собаку шукали? Бачили, схожого збили на трасі. Грузова машина.
Оксана приїхала впізнавати.
То був він.
Бурий, либонь, перегриз повідок і біг шукати її. Він біг додому. З болем у лапах, з переляком біг до тієї, що його зрадила. І загинув на узбіччі, так і не діждавшись.
Вона поховала свого улюбленця.
Минуло два роки.
Вона живе одна. Заміж більше не пішла не довіряє людям і собі.
Тарас живе щасливо з новою дружиною й дитиною. З Оксаною не спілкується, забув, як про страшний сон. Для нього це була просто перевірка, зручний привід піти красиво, переклавши провину на дружину.
А Оксана Оксана працює волонтеркою у притулку для старих собак: прибирає клітки, доглядає поранених, лікує їхні рани. Вона намагається спокутувати свою провину.
Щоночі їй сниться один і той же сон: вона стоїть у лісі біля дерева, а Бурий дивиться на неї. Зове його, а він не підходить. Дивиться без злості. Лише з собачою тугою та болем, нескінченним і мовчазним.
В цьому погляді її вирок.
Мораль: Зрада не пробачається. Ніколи не жертвуйте вірними друзями заради того, хто ставить вам ультиматуми. Той, хто любить, ніколи не поставить перед вибором. А якщо поставив то вже зрадив, і ви лише затягуєте неминучий кінець, роблячи невиправну помилку.
