— Подивись лишень, на кого ти схожа! — Галушка, а не жінка!
Микола зневажливо дивився на дружину, відчуваючи, як йому набрид її вигляд, і мріяв опинитися подалі від їхнього спільного дому.
— Рідний, та я ж тільки народила синочка. Даруй мені час, і я схудну. — Марія ледь стримувала сльози.
— Усі дружини моїх товаришів давно породили і вже стрункі. І вагітними такої ваги не набирали!
У душі Микола зневажав її. Не таку він бачив поряд із собою — яскраву, жваву, завжди гарно вдягнену навіть вдома.
А перед ним стояла жалісна квочка у халаті, з вічно вибачливим поглядом.
Ось Леся — ось справжня жінка!
Горда, самовпевнена, пишна!
Завжди його чекає, палко кохає. І, звісно, як усі коханки, сподівається, що він покине Марію.
Рука Миколи мимоволі потягнулася до телефона в кишені…
— Піду пройдуся, заодно хліба куплю. — Брехливо сказав він.
Щойно вийшов на вулицю, одразу подзвонив Лесі.
— Привіт, Котику! Так сумував. Не можу бути вдома. Хочу до тебе! Можу зараз заїхати?
— Привіт! Чекаю, цьом. — муркотіла Леся.
Микола приніс хліба, скривився від плачу дитини і сказав Марії, що його терміново викликали на роботу.
Він працював у змінному графіку, тому брехня про заміну хворого колеги зійшла легко.
Марія розумно кивнула і хотіла поцілувати чоловіка, але він уникнув її, немов випадково.
Дитина заспала, Марія сиділа у порожній кімнаті й роздумувала над його словами.
Так, вона змінилася з часів весілля, перестала доглядати за собою, поповнішала.
Маленький забирав увесь її час, тому їла вона коли випадала нагода, часто навіть серед ночі.
На годиннику була вже одинадцята вечора.
Вона вирішила подзвонити чоловікові, але телефон був вимкнений.
Годувавши дитину, Марія пішла спати.
А вранці Микола повернувся і з порогу заявив, що йде із сім’ї. Що кохає іншу, а її — ні. Але сина не покине і платитиме аліменти.
Важко описати, що відчувала тоді Марія. Але вона стрималася — не заплакала, не благала залишитися.
Минув рік…
За цей час багато що сталося. Синок підріс і пішов до садочка. Марія влаштувалася на роботу, записалася до спортзалу й басейну. Вага поступово зменшувалася. Стройняшкою вона не стала, але фігура виглядала краще.
На роботі їйНа роботі їй став підтримувати колега Ярослав, а згодом вони почали зустрічатися, і одного разу він запропонував їй руку і серце, подарувавши справжнє щастя, якого вона так довго чекала.
