Одна проти всіх
Олена вперше побачила маяк у книжці, коли їй було пять. На малюнку він стояв самотній і високий, а навколо лютило море, темне, як чорнило. Дівчинка торкнулася сторінки пальцями й прошепотіла: «Я житиму там!» Батьки засміялися. Бабуся сказала: «У тебе уява як у поета!» А тітка Марія лише похмикала: «Казочки! Краще стань лікарем».
І Олена стала. Вступила на радіофак, бо це звучало солидно. Хоча серце все одно кликало до моря. Після пар вона малювала маяки в зошитах, перечитувала Вернадського, слухала шум хвиль на YouTube і щораз їздила у відпустку біля води.
Ну що за маячня? сердилася мати. Усі нормальні люди їдуть на курорти, а вона у якесь Скадовське!
Мені подобається південь, усміхалася Олена.
Тобі заміж пора, а не маяки твої!
Після університету Олена влаштувалася в компанію з обслуговування навігаційного обладнання. Робота як робота: схеми, пайка, техніка. Але одного дня шеф запропонував:
Є вакансія. На півдні. Рибацьке село, станція радіомаяка. Хочеш?
Вона мовчки кивнула. Ніби все життя чекала цієї пропозиції.
Там жити важко. Зміна три місяці. Один маяк і доглядач. Місцеві індивідуально заходять.
Я згодна.
Мати влаштувала сцену:
Ти хочеш загинути в степу? З глузду зїхала?! Ми тебе в люди вивели, а ти хочеш сидіти в глушині з якимось вартовим!
Мамо, це мій шанс.
Шанс на самотність і злидні!
Батько мовчки дивився у вікно. Потім сказав:
Нехай їде. Нехай спробує.
Село звалося Оріхівка. Кілька хат, рибальська пристань, магазин і маяк на скелі. Коли Олена вперше вийшла на берег, її ледь не здуло вітром. Море гуркотіло, чайки кричали, небо нависало низько, ніби ось-ось проллється дощем. Та серце співало.
Ти Олена? підійшов високий сивий чоловік у теплій куртці. Я Степан. Доглядач. Місцевий оберег.
Він усміхнувся, узяв її рюкзак і повів до хатини біля маяка. Там пахло керосином, хлібом і медом. На столі стояла лампа, на полицях книжки та мушлі.
Ось тут житимеш. Маяк твій. Станція стара, але працює. Допомагатимеш тримати в порядку.
Я впораюся.
Не сумніваюся. Вигляд у тебе з морем на «ти».
Спочатку було важко. Шторми, тиша, довгі вечори. Олена налагодила апаратуру, подружилася з місцевими особливо з Галиною, тендітною продавчиГалина часто приходила до маяка, приносячи свіжі паляниці та історії з села, і кожна їхня зустріч нагадувала Олені, що справжнє щастя це коли ти робиш те, що любиш, і поряд з тобою ті, хто розуміє твоє серце.
