Одного разу я побачив свою задоволену сестру в магазині: вона йшла під руку з поважним чоловіком, і на їхніх пальцях блищали обручки.
У мене була сестра-близнючка на імя Соломія. Від народження ми були найкращими друзями. Разом вигадували ігри, ділилися секретами та навіть отримували прочуханки від батьків. Ми завжди заступалися одна за одну, носили однаковий одяг, і навіть коли дорослішали й отримали змогу самостійно обирати вбрання, все одно найчастіше виглядали майже однаково нам подобалось бути схожими, ми пишалися своїм статусом близнят.
Ми росли у звичайній родині разом із батьками. Достатків особливих не мали, жили скромно. Коли я вступив до університету у Львові, Соломія теж мріяла піти моїм шляхом, але не могла собі цього дозволити. Уся сімя через це переживала, хоча батьки збирали останні гривні, аби дати нам з сестрою достойну освіту. Соломія страшенно соромилася того, що грошей на неї не вистачає, і звідси у неї накопичилося багато образ. Як би вона не старалася, усе одно з навчанням їй пощастило менше.
Якось на вечерю до нас прийшла бабуся, трохи перебрала самогонки та розговорилась, ненароком розкривши сімейну таємницю. Виявилося, що коли мої батьки дізналися, що в них народилося дві доньки, спочатку думали віддати молодшу, щоб не тягнути два роти. А молодшою була якраз Соломія.
Соломія була шокована й ображена такою несправедливістю. Її ніяк не могли заспокоїти, вона вирішила, що її завжди любили менше, ніж мене, і захотіла помститись батькам забрала документи з університету.
Відтоді вона почала звинувачувати у всьому мене: казала, що якби не я, то її б ніхто не хотів віддати, тоді вона була б улюбленицею й єдиною дитиною, якою опікувалися батьки. Після цієї історії наші шляхи розійшлися, близькості більше не було, і ми з Соломією почали жити окремими життями.
Я невдовзі знайшов дружину, одружився і став батьком сина. Сестру випало побачити тільки одного разу під час родинного свята в батьківському домі. Соломія поводилась зверхньо, підбурювала й дражнила мене, навіть почала критикувати мій вигляд.
Вдруге ми зустрілися випадково у торговому центрі Києва. Соломія була разом із статечним чоловіком у солідному костюмі. Я одразу подумав, що це її чоловік. Поспіхом потис їй руку, але вона відійшла вбік і зробила вигляд, ніби навіть мене не знає. Я зніяковів. Соломія сіла в розкішний позашляховик і поїхала, навіть не попрощавшись.
Згодом наша зустріч відбулася знову вдома у батьків. Тоді Соломія відразу накинулась на мене, мовляв, виглядаю я жахливо, і взагалі ганьблю родину своїм зовнішнім виглядом.
У її словах певна правда була я мав кучеряве волосся, не любив користуватись косметикою та одягав простий, зручний одяг. А от Соломія завжди мала гарний макіяж, робила зачіску, носила лінзи замість окулярів та могла дозволити собі всякі доглядові процедури в дорогих салонах.
Мене образили її слова. Я теж маю сімю, дружину, дитину чим я гірший? Я почав скаржитись матері на Соломію, виклав їй усе, що давно накипіло. Не міг зрозуміти, як рідна сестра, з якою ми були так близькі, перетворилася на зовсім чужу людину. Звідки стільки злоби?
Матір лише попросила мене не тримати зла на Соломію, а дати їй бути щасливою. Строго сказала, щоб я не втручався в її життя і не створював їй проблем.
З того моменту я міг приходити до батьків лише заздалегідь домовившись по телефону або коли вони самі кликали аби не зустрічатися з сестрою. Так одним словом чи вчинком життя всієї нашої сімї змінилося назавжди.
