Одружився з першою зустрічною. Багатий холостяк обрав дівчину зі шрамами з траси
Роман Коваленко обожнював свою лоджію. Особливо в п’ятничні ранки, коли місто під ним ще досиджувало останні робочі години, а він, вільний та успішний керівник банківського відділу, вже передчував вихідні. Повітря пахло озоном після нічного дощу та пилком квітучих лип. Роман ковтнув остиглої кави й поглянув на акуратно складене у кутку рибальське спорядження. Новий спінінг, блискуча катушка, ящик з воблерами — його особиста гордість.
У кишені завибрирував телефон. Мама.
— Так, мам, привіт, — відповів він, посміхаючись.
— Ромашко, ти заїдеш сьогодні? Я пиріжків із капустою напекла, твоїх улюблених.
— Заїду, звісно. Тільки ненадовго, ми з хлопцями на дачу, на озеро.
— Знову на свою рибалку? — у голосі Надії Степанівни відчувалося знайоме поєднання тепла та легкого докору. — Хоча б дівчину з собою взяв, познайомив. Тридцять два роки, сину.
— Мам, ну ми ж сто разів говорили. Як тільки, так відразу. Все, цьом, скоро буду.
Він поклав слухавку й зітхнув. Ця «рибалка» була їхньою з друзями священною традицією. Дача Олега біля озера, шашлики, лазня й довгі розмови біля багаття. Олег та Юрко, його найкращі друзі зі студентських років, давно й міцно були одружені. У Олега росла донька, Юрко чекав первістка. І щоразу їхні «сімейні» чоловічі вихідні починалися з одного й того самого.
— Ну що, останній холостяк бастіону, готовий до здачі? — підморгнув Юрко, коли вони завантажували сумки в багажник Романового позашляховика.
— Відбивається наш орел від шлюбних пут як може, — реготав Олег, плескаючи його по плечу. — Усіх наречених розігнав.
Роман лише усміхнувся. Він не відбивався. Він чекав.
— Я одружуся, хлопці, тільки за великої любові, — сказав він серйозно, коли вони вже виїжджали з міста. — Отак, щоб раз — і зрозумів: це вона. Щоб бути з нею цілим, дихати в унісон.
— Ох, Роман, ну ти казкар, — протягнув Юрко з заднього сидіння. — Такого не буває. Це все у дівочих книжках. Фей не існує.
— А я вірю, що існують, — уперто відповів Роман, дивлячись на дорогу, що втікала в далечінь.
На дачі, після лазні та першої порції шашликів, суперечка розгорілася з новою силою. Місцеві дівчата з селища, що прогулювалися повз їхню ділянку, кокетливо поглядали на трьох симпатичних міських чоловіків.
— А давай перевіримо твою теорію про «єдину» на практиці? — хитр— Давай, — підхопив Олег, підморгуючи, — але умова: перший, хто відведе погляд від дівчини, що йде повз, мусить одружитися з першою продавчинею на трасі.
