14 березня 2018 року
Ой, дівчино, марно ти на нього сподіваєшся, не одружиться він.
Варвары щойно виповнилося шістнадцять, коли поховали маму. Батько ще сім років тому подався шукати щастя до Києва, але й сліду не лишило ні листів, ні копійки.
Усе село допомагало на похороні: хто пирогів напік, хто грошима виручив, хто просто словом підтримав. Часто до мене заходила тітка Одарка, моя хрещена, вчила господарювати, нагадувала, як вареники ліпити й курей годувати. Після школи, де мене ледве пристроїли, працював на пошті в сусідньому селі.
Варвара дівчина здорова, щока румяна, коса товста аж до пояса, обличчя кругле, ніс картоплинкою, очі як весняне небо, сірі, світяться на сонці.
А найгарнішим хлопцем у нашому селі був Микола. Два роки, як повернувся зі строкової служби, дівчата біля нього юрмилися. І навіть з міста, хто приїздив на канікули, не проминали можливості лишити йому погляд чарівна зовнішність, високий, плечистий. Йому б не шоферувати у Залізцях, а актором бути десь у столиці. Але поки що про родину не думав гуляв, насолоджувався молодістю.
Якось тітка Одарка попросила його відремонтувати паркан у Варвари вже падав, усе криве стало, а самій не подужати. В городі Варвара й сама завзята, а ось із чоловічою роботою біда.
Микола швидко погодився без довгих розмов. Прийшов, оцінив, почав наказувати: “Подай те, віднеси туди, принеси сюди”. Варя все швидко, без нарікань виконувала тільки щоки червонішають, коса метляється по плечах. Втомиться нагодує борщем, чаю насипле настояного. А сама милується, як він хліб відламує.
Три дні Микола паркан лагодив, а на четвертий вже прийшов у гості просто так, без діла. Варвара і тут пригостила вечерею, розговорилися і залишився на ніч. А потім і став навідуватися регулярно: йде ще до світанку, щоби ніхто не бачив. Та в селі нічого не приховаєш.
Варю, дарма ти мрієш про сімю не одружиться він з тобою. А якщо й одружиться наревешся горя з ним, казала хрещена Одарка. Літо прийде, з міста красуні навезуться згориш від ревнощів, не той він тобі.
Чи чувала закохана молодість такі повчання?
А згодом Варвара помітила щось недобре з нею. Слабкість, нудота. То грип, думала, чи харчове отруєння. А як зрозуміла, що чекає дитину наче крижиною по голові. Від Миколи, від селянського красеня.
Була думка позбутися, та потім вирішила хай буде, не одна буду у світі.
Мама, хай і небагато встигла, та виростила мене сама і я впораюся. Батька користі теж мало було тільки пив. А люди поговорять й забудуть.
Весною зняла пальто й живіт одразу всі помітили. Похитують головами що ж, з дівкою лихо трапилося. Микола, звичайно, зайшов подивитися, що вона вирішила.
А що лишається? Народити, сказала Варвара, не зла, тільки прагматична. Сама виховаю. Живи, як жив.
Микола подивився, взяв до уваги й мовчки пішов. Як вода з гусака. Літо настало дівчата приїхали з міста, до Варвари байдуже йому стало.
Варвара порається на городі, тітка Одарка допомагає сапати живіт вже заважає нахилятися, воду по чверть відра носить. За розміром баби пророкують богатиря.
Кого Бог дасть, жартує Варвара.
У вересні вранці прокинулася від раптового болю наче живіт розірвали. Біль відступив, але потім повернувся. Побігла до тітки Одарки, вона одразу все зрозуміла.
Що, вже почалося? Сиди, я зараз, і вискочила з хати.
Побігла до Миколи. Його “Газон” біля воріт, селяни вже по розїжджалися після райцентру. А він, як на зло, ще з вечора був під шафе.
Розбуркала його тітка Одарка. Микола спантеличений, не втямить, куди їхати. А коли дійшло заголосив:
Десять кілометрів до лікарні! Поки лікаря привезти, а поки повернемося вона вже й народить. Їду одразу! Збирай її!
На вантажівці? Розтруситься, ще й на дорозі малюка приймати будемо, неспокійно відповіла Одарка.
Ну й ти з нами, на всякий випадок!
Два кілометри ґрунтовкою їхав повільно, обїжджаючи ями. Тітка Одарка в кузові на мішку, коли асфальт швидше рушили.
Варвара низько схилилася на сидіння, ледь дихала, живіт обіймає руками. Микола відразу протверезів, нервував пальці побіліли на кермі. Але доїхали. Залишили Варвару у лікарні, а самі назад.
Тітка Одарка всю дорогу нагадувала Миколі:
Навіщо дівчині життя зіпсував? Одна, без підтримки, сама ще дитина, а ти їй іще роботи додав. Як вона сама впорається?
Ще не встигли додому доїхати а Варвара вже народила здорового хлопчика. На ранок принесли годувати. Варвара не вміла: на руки взяти, прикласти до грудей як? Дивилася на червоне, зморшкувате личко хлопчика переляканим поглядом. Ледве стримала сльози, але робила усе, як сказали.
А в грудях ні з чим незрівнянна радість. Розглядає малого, дме на лобик, радіє, хоча не вміло.
Перед випискою лікар суворий, старший чоловік питає:
Прийдуть по тебе додому?
Варвара знизала плечима:
Навряд чи.
Лікар зітхнув і пішов. Медсестра загорнула котика у лікарняну ковдру, наказала повернути тільки б додому дістатися.
Федір тебе довезе на лікарняній машині. З немовлям у автобусі ж не поїдеш, сказала сердито.
Подякувала. Йшла коридором, опустивши голову, соромно перед людьми, вся аж зашаріла.
Їде в машині, пригортає малюка, думає що далі? Декретні мізер, гривень трішки. Жаль себе, і невинного хлопчика. Подивилась на зморшкувате личко і любов серце розтопила, відганяє від себе важке.
Аж раптом машина зупинилась.
Що сталося?
Два дні дощ іде, калюжі такі, що ані проїхати, ані обійти. Застрягнемо. Тут або трактор, або вантажівка треба.
Вибач. Недалеко десь два кілометри. Добіжиш? кивнув Федір на дорогу, де розлилася калюжа мов озеро.
Малюк спить на руках. І сидячи тяжко було тримати, а тут ще й йти. Але робити нічого вилізла, зайняла зручніше, пішла по самому краю. Черевики хлюпають у грязюці, вузол не витягти. Один загруз і лишився у багнюці, Варвара на одному черевику далі пішла.
Як підійшла до рідного села вечоріло, ноги вже не чула, сили нема дивуватися, що світло в домі горить.
Зайшла на поріг вся червона, устала, в багнюці, сукня мокра. А Микола сидить за столом, зморений, голову на руки поклав спить. Біля стіни ліжечко, коляска, одяг для малого куплений.
Побачив її аж здригнувся. Без слів узяв малого, поклав у ліжечко, кинувся до печі гарячої води приніс, допоміг роздягтися, ноги вимити. Варвара перевдяглася, а на столі вже картопля, глечик молока.
Малюк заплакав. Варвара кинулася, на руки взяла, стала годувати, не ховаючись.
Як назвала? тихо спитав Микола.
Сергієм. Ти не проти?
В її очах стільки туги і любові, аж серце стислося у Миколи.
Дуже гарне імя. Завтра підемо реєструвати сина і розпишемося, сказав рішуче.
Це не обовязково почала Варвара тихо.
У мого сина має бути батько. Все, більше гуляти мені ні до чого. Який з мене чоловік побачимо, але сина не кину.
Варвара кивнула, голова низько.
За два роки у них і донечка зявилася названа на честь моєї матері, Надія.
У житті не так важливо, які помилки робиш на початку, головне завжди можна все виправити.
От така моя історія. Мудрість не боятися брати на себе відповідальність. Навіть коли важко завжди знайдеться місце для любові та доброти.
